Усе про шампанське. Частина IV

Англійці опинилися в авангарді тих, хто побачив у властивості шампанського утворювати бульбашки позитивну тенденцію й пояснив те, що відбувається, з погляду науки. На початку 1662 року британський хімік Крістофер Меррет написав докладний звіт про те, як додавання цукру перед закупорюванням пляшок може змусити бульбашитися практично будь-яке вино. Цей опус був однією з перших спроб наукового пояснення процесів бродіння вина на основі цукру. У цій праці також згадувалися британські купці, які раніше за будь-кого іншого, зокрема виноробів із Шампані, зрозуміли цінність ігристого шампанського й зробили кроки до його усвідомленого промислового виробництва. Водночас успіхи англійців у виробництві пляшок із міцнішого скла (зокрема завдяки зусиллям англійського бізнесмена й винахідника кришталю Джорджа Рейвенскрофта) дали змогу без особливого ризику зберігати шампанське впродовж доволі тривалого періоду.

Популярність шампанського в Англії стабільно зростала. 1663 року відомий поет Самуель Батлер у своїй поемі «Гудібрас» згадує «живе» (пінисте) шампанське. У популярній п’єсі британського драматурга Джорджа Фаркуара «Про кохання і пляшку» головний герой виголошує довгий і чуттєвий монолог про бульбашки, що струмочками біжать у келиху із шампанським. Із відкриттям ігристого вина в Лондоні його починають помічати королівські двори інших європейських країн — серед них і Франція, де досі появу бульбашок у вині вважали браком.

1715 року, після смерті Людовика XIV, його племінник Філіпп II, герцог Орлеанський, стає регентом Франції. Герцог, великий шанувальник ігристого варіанта шампанських вин, регулярно подає їх на своїх «petits soupers» (маленьких вечерях) у Пале-Роялі. Шампанське з бульбашками стає модним у Парижі: воно з’являється в ресторанах, а також у домівках паризької знаті. Усі хочуть наслідувати герцога Орлеанського.

Багато виробників тихих вин у Шампані переходять на ігристе шампанське, щоб задовольнити зростаючий попит на нього й заробити більше грошей на цьому несподіваному та дивному для них захопленні французького дворянства.

Упродовж вісімнадцятого століття в Шампані відкривається ціла низка будинків із виробництва шампанського. Невдовзі вони починають домінувати в регіоні, адже, на відміну від монастирів, що мають лише власні невеликі виноградники й тому обмежені у виробництві вина, скуповують виноград для своїх потреб усюди, де тільки можуть, — передусім у господарів численних приватних виноградників. У цей час з’являються такі всесвітньо відомі бренди, як  Moët & Chandon, Louis Roederer, Piper-Heidsieck і Taittinger.

Попри приголомшливий успіх ігристого вина, виробництво тихих блідо-рожевих вин у Шампані все ще становить 90% усього місцевого ринку. Буржуазна революція у Франції та подальший період правління Наполеона тимчасово знизили популярність шампанського. Щоб уберегти багатьох своїх клієнтів від гільйотини, французькі будинки шампанських вин тепер називають їх «містянами». Багато представників дворянства емігрують за кордон, і постачальники шампанського уважно відстежують їхній шлях, щоб ящики з їхньою продукцією прямували за втікачами.

Під час наполеонівських воєн більшість європейських портів доволі часто були закриті або заблоковані. Торговельні агенти французьких будинків, що виробляли шампанське, часто пускалися в неймовірні авантюри, аби доправити ящики з вином адресатові… Коли Наполеон вторгся до Росії, засновник відомого шампанського дому Шарль-Анрі Хайдсік особисто, верхи на коні, рухався в авангарді імператорської армії, супроводжуючи обоз із шампанським власного виробництва Piper-Heidsieck Brut. Будь-якої миті він був готовий вести бізнес із тими, хто перемагав, — чи то зі своїми земляками, чи то з російськими гусарами. Після поразки імператора Наполеона Шампань деякий час була окупована російськими військами. Уся сільськогосподарська, зокрема винна, продукція, яку виробляла ця область у період окупації, підлягала конфіскації на користь росіян: підвали із шампанським спорожніли насамперед…

Коли відома всьому світу вдова Кліко (Veuve Clicquot Ponsardin) втратила всі свої запаси шампанського, вона виголосила історичну фразу: «Зараз росіяни п’ють, а завтра почнуть платити». Ця фраза Кліко Понсарден виявилася пророчою, адже все наступне століття, до самих революційних подій 1917 року, Росія була другим за величиною споживачем шампанського у світі.

(далі буде)