Усе про спеції. Чорний перець. Частина V

Непомірна ціна чорного перцю (та й інших спецій!) у Середні віки змушувала європейців шукати нових шляхів до місць, де вирощували ці прянощі. 1498 року експедиція Васко да Гами, обігнувши Африку, досягла Калікута на індійському узбережжі. Так Португалія отримала прямий морський шлях до ринків спецій, хоча перше плавання зовсім не означало, що торгівля перцем одразу опинилася в її руках. Тордесільяський договір, підписаний ще 1494 року, розмежовував заморські претензії Кастилії та Португалії; виключних прав на землі, де ріс чорний перець, він португальцям не давав.

Немає нічого дивного в тому, що португальцям, попри їхні зусилля, так і не вдалося монополізувати торгівлю спеціями. Давніші, давно налагоджені маршрути арабських і венеціанських торговців через Александрію (Єгипет) та Венецію й надалі слугували каналом, яким перевозили гігантську кількість чорного перцю, кориці, шафрану, мускатного горіха та іншого. У сімнадцятому столітті через агресивні дії британського й голландського флотів, які, скориставшись правлінням Іспанії в Португалії в період Іберійської унії (1580–1640 роки), фактично витіснили португальські торговельні судна з Індійського океану. У 1661–1663 роках порт Малабара, що в ті часи спеціалізувався на торгівлі чорним перцем, мав справу винятково з голландськими купцями.

Коли обсяги постачання чорного перцю на європейський континент істотно зросли, його ціна почала помітно знижуватися (хоча імпорт цього продукту загалом не втратив своєї цінності). Перець, який у ранньому Середньовіччі був доступний у Європі лише представникам заможних верств суспільства, стає звичайною приправою для багатьох і нарешті з’являється на столах європейців у звичному для нас щоденному вжитку. Сьогодні чорний перець становить одну п’яту всього ринку торгівлі спеціями.

Чорний перець у Китаї.

Китай є одним із найбільших споживачів чорного перцю. Якщо китайський дослідник Тань Мень має рацію, то цілком імовірно, що ця спеція була відома тут ще в другому столітті до нашої ери — задовго до її появи в Європі. Сьомий китайський імператор У-ді (повне ім’я Лю Че) з династії Хань, який правив у другому-першому століттях до нашої ери, послав Тань Меня до земель, що тепер є південно-західною частиною Китаю. Там на одному з ринків мандрівник скуштував гострий соус, який місцеві жителі називали «джудзян» (соус-бетель). Йому сказали, що цей соус походить із землі Шу (тепер китайська провінція Сичуань). Традиційно такий соус готують із листям бетелю, але багато сучасних істориків кулінарії Піднебесної переконані, що в тому випадку йшлося саме про перець, який тепер відомий як сичуанський.

Чорний же перець уперше з’явився в Китаї в третьому столітті (це видно з давніх текстів того періоду). Його почали називати «хуацзяо», що перекладається як «іноземний перець». Спочатку чорний перець не був у Китаї таким популярним, як сьогодні. В одному з відомих китайських манускриптів четвертого століття, де наведено перелік спецій, що надходили до країни через її південні кордони, він навіть не згадується. Однак уже до дванадцятого століття чорний перець стає незмінним інгредієнтом багатьох китайських страв, часто замінюючи сичуанський. Утім, у цей час чорний перець був по кишені далеко не всім.

У тринадцятому столітті свідком популярності чорного перцю в Китаї став Марко Поло. За його твердженнями, у китайському місті Ліньань (нині Ханчжоу) щоденне споживання чорного перцю становило 43 міри. Кожна міра дорівнювала 223 фунтам, і загалом виходило близько 10 000 фунтів, тобто 4500 кг перцю! І хоча Марко Поло не можна вважати надто надійним джерелом щодо Китаю, у цьому випадку він, найімовірніше, був недалекий від істини. За споживанням чорного перцю жителями Європи в той самий період остання могла здатися ліліпутом порівняно з Китаєм.

У п’ятнадцятому столітті за часів династії Мін було здійснено низку експедицій (якщо точніше, сім) так званого золотого флоту під керівництвом адмірала Чжен Хе до Південно-Східної Азії. Після цього згаданий флот завіз до Китаю таку кількість чорного перцю, що з розкоші, доступної лише знатним чиновникам, він перетворився на широко поширену спецію.

(далі буде)