Усе про спеції. Фенхель та його насіння. Частина перша

Фенхель (Foeniculum vulgare) — квіткова рослина з родини Окружкових. За своєю природою він багаторічний, трав’янистий і досить витривалий, із жовтими квітами та перистим листям. У дикому вигляді тривалий час ріс переважно на берегах Середземного моря, але поступово широко поширився в багатьох частинах світу. Особливо добре він почувається на сухому ґрунті поблизу великих водойм як із солоною, так і з прісною водою.

Фенхель — дуже пахуча й ароматна трава, яку найчастіше використовують у кулінарії. Крім того, поряд з анісом, що має схожий смак, він вважається одним з обов’язкових інгредієнтів абсенту. Так званий флорентійський фенхель, або «фіноккіо», — селекційний різновид цієї рослини з набухлою, схожою на цибулину основою стебла — постійно використовують у європейській кухні як овоч.

У Новому Світі фенхель уподобали як їжу личинки метеликів і різних видів молі, а на європейському континенті це улюблені ласощі махаона.

Слово «фенхель» походить від середньоанглійського fenel або fenyl, а вони, своєю чергою, від давньоанглійського fenol або finol. Походження двох останніх термінів тісно пов’язане з латинськими feniculum або foeniculum (зменшувальне від fenum або faenum) — обидва перекладаються як «сіно». Латиною цю рослину в минулому називали «ферула», тепер цю назву використовують для позначення роду спорідненої рослини.

Грецька назва фенхелю — марафон (μάραθον) або марафос (μάραθος), а назва міста Марафон, де 490 року до нашої ери відбулася знаменита битва між персами й греками, буквально означає «долина, де росте фенхель». Слово вперше згадується в мікенських хроніках як «маратуво».

Фенхель високо цінували давні греки й римляни, які застосовували його як ліки, їжу та засіб для відлякування комах. Вважалося, що чай із фенхелем додає мужності воїнам перед битвою. Згідно з грецькою міфологією, Прометей використав гігантське стебло фенхелю, щоб перенести вогонь із гори Олімп на Землю (у «Теогонії» Гесіода Прометей забирає з Олімпу жевріюче вугілля в порожнистих стеблах рослини).

Король франків Карл Великий, який 744 року став королем Ломбардії, а від 800 року — імператором Риму, вимагав вирощувати фенхель на всіх належних йому землях.

Як давньоанглійський «фінул», фенхель згадується в язичницькому «Замовлянні дев’яти англосаксонських трав», написаному в десятому столітті. У 15-му столітті португальські поселенці, які прибули на Мадейру, помітили тут велику кількість дикого фенхелю й використали португальське слово funcho (фенхель) та суфікс -al, щоб назвати засноване ними місто Фуншал.

У поемі Лонгфелло 1842 року «Кубок життя» неодноразово згадується фенхель та його ймовірна здатність посилювати зір:

Над низькими травами височіє він,

Фенхель із його жовтими квітами.

Від народження йому дано чудесні сили

Повертати людям утрачений зір.

Фенхель, або Foeniculum vulgare, є багаторічною рослиною. Він прямий, сірувато-зелений, виростає до 2,5 м заввишки й має порожнисті стебла. Довжина листя сягає 40 см. Воно тонко розсічене, має кінцеві ниткоподібні сегменти завширшки близько 0,5–1 мм і дуже схоже на листя кропу, але тонше. Квіти ростуть у формі кінцевих складних зонтиків завширшки 5–15 см. Кожна секція має 20–50 крихітних жовтих квіточок на коротких квітконіжках. Плід являє собою сухий схізокарп (сухий ботанічний плід, який під час достигання розпадається на кілька однонасінних плодиків завдовжки 4–10 мм і завширшки 2–5 мм). Оскільки насінина в плоді прикріплена до оплодня, увесь плід часто помилково називають «насінням».

(далі буде)