Усе про спеції. Насіння гірчиці. Частина II

Давним-давно рослини гірчиці збирали радше для медичних потреб, ніж для використання в кулінарії. У шостому столітті до нашої ери грецький філософ Піфагор із Самоса, який помітно вплинув на наукові погляди Платона й Арістотеля, застосовував гірчицю як засіб проти отруйного жала скорпіона.

Трохи більше ніж сто років потому Гіппократ із Коса, відомий також як Гіппократ II, видатний лікар, якого вважають однією з найзначніших постатей за всю історію світової медицини й цілком заслужено називають батьком західноєвропейської лікарської справи, використовував насіння та зелень гірчиці для приготування різних лікувальних відварів і мазей. Наприклад, як ефективний засіб проти зубного й інших видів болю він радив прикладати до хворого місця гірчичні компреси.

У Біблії Ісус із Назарета розповідає притчу про гірчичне зерно, порівнюючи його з вірою та Царством Божим. Зокрема він говорив своїм учням: «Царство Небесне — наче зернятко з безлічі насінин гірчиці. Воно менше за найменшу насінину у світі. Але якщо посадити його в землю, це зернятко проростає й стає більшим за всі інші садові рослини — з такими великими гілками, що в їхній тіні можуть вити гнізда птахи».

В Індії найдавніші згадки про насіння гірчиці можна зустріти в одній із повчальних історій, розказаних принцом Сіддхартхою — засновником буддизму, який жив у п’ятому-четвертому століттях до нашої ери й більше відомий як Будда Шак’ямуні, Гаутама Будда або просто Будда. У ній великий індус розповідає про скорботну матір Кісу Готамі й гірчичне зерно. Коли мати втратила свого єдиного й палко коханого сина, вона принесла його тіло Будді, щоб той воскресив його. На це Будда попросив її принести жменю гірчичних зерен із родини, яка ніколи не переживала втрати власних дітей, коханих, батьків або близьких друзів. Коли вбита горем жінка так і не змогла знайти в селі такої родини, вона нарешті зрозуміла, що смерть побувала в кожному домі, а її бажання оживити сина — не що інше, як сліпий егоїзм. Будда також повчав: «Якщо хтось почне кожні сто років брати по одному зернятку із семимильного куба, наповненого насінням гірчиці, то на той час, коли дійде черга до останнього зернятка, світ іще стоятиме, а світовий цикл триватиме». Мовою цифр це означає таке: якщо взяти середній розмір гірчичного зерна близько трьох міліметрів у діаметрі й діставати по одному кожні сто років із куба зі стороною сім миль, то для його спорожнення знадобиться дев’ятсот тридцять шість трильйонів років, а це вік Всесвіту, помножений у шістдесят вісім мільярдів разів!

Юдейські тексти порівнюють відомий нам Всесвіт із розміром гірчичного зерна, підкреслюючи значення такої важливої для людства риси, як смирення. Провідний юдейський учений, філософ, кабаліст і тлумач Біблії Моше бен Нахман, або Нахманід, який жив у дванадцятому-тринадцятому століттях спочатку в Іспанії, а потім у єврейській громаді Єрусалима, наголошував, що наш Всесвіт надзвичайно розширився від моменту свого створення, тоді як у згаданій початковій точці його розмір був подібний до гірчичного зерна.

Згідно з хадисом, збіркою історій про діяння й висловлювання пророка Мухаммада, він навчав мусульман: «Той, у чиєму серці є бодай гірчичне зернятко гордині, ніколи не потрапить до Раю».

У Корані також згадано насіння цієї рослини: «І в день воскресіння ми встановимо терези правосуддя, щоб жодна душа не була засуджена несправедливо. І якщо буде там навіть щось вагою з гірчичне зерно, це буде враховано. Адже ми вправні рахівники…» І далі: «О сину мій, істинно кажу тобі, якщо неправда важитиме як гірчичне зерно в горі або де завгодно на небесах чи на землі, Аллах побачить це, бо Аллах — Усевидющий і Всезнаючий».

(далі буде)