Усе про спеції. Ваніль. Частина п’ята

Загалом можна сказати, що якість кінцевого продукту, тобто готової ванілі, цілком залежить від якості ліани, а також від застосованих методів культивування й подальшого виробництва. Комерційне виробництво цієї спеції має відповідати всім тепличним вимогам за такими параметрами: висота й кількість років до збирання перших плодів; наявність тіні; кількість органічних речовин у ґрунті; дерево або рама, які використовують як опору — бамбук, кокосова пальма чи Erythrina lanceolata; трудомісткість — запилення та збирання врожаю.

Найкраще ваніль росте в регіонах зі спекотним і вологим кліматом на висоті до 1500–3000 метрів над рівнем моря, де можна збирати врожай протягом десяти місяців на рік. Оптимальна температура для вирощування ванілі становить 15–30 градусів тепла вдень і 15–20 градусів уночі, а ідеальна вологість — близько 80%.

Так звану тепличну ваніль вирощують поблизу екватора під полімерною сіткою, що створює п’ятдесятивідсоткову тінь, а потрібна вологість тут забезпечується природними умовами довкілля. Найкращі результати дає ваніль, яку культивують у межах десяти-двадцяти градусів від екватора.

Ґрунт для вирощування ванілі має бути пухким, із високим вмістом органічних речовин і суглинистою текстурою. Його поверхня повинна добре осушуватися, чому зазвичай сприяє невеликий ухил. Вимоги до кислотності ґрунту вивчені недостатньо, але оптимальний показник — 5,3. Мульча, тобто покриття ґрунту для утримання вологи, дуже важлива для правильного росту ліани, і значну її частину слід укладати біля основи рослини. Родючість ванілі залежить від стану ґрунту, але загальні рекомендації такі: кожна рослина щороку має отримувати приблизно від 40 до 60 грамів N, від 20 до 30 грамів P2O5 і від 60 до 100 грамів K2O. І це без урахування органічних матеріалів, як-от гній, компост, макуха, пташиний послід і деревна зола. Опале листя також добре підходить для удобрення ванілі, а раз на місяць рослини потрібно підживлювати одновідсотковим розчином NPK — азоту, фосфору та калію.

Ваніль можна розмножувати живцюванням стебел. Для ефективного застосування цього методу необхідно мати розсадник. Усі такі рослини потребують п’ятдесятивідсоткової тіні. Мульчування траншей біля рослин кокосовим лушпинням і мікрозрошення забезпечують ідеальний мікроклімат для вегетативного росту. Для живців потрібно вибирати стебла завдовжки від 60 до 120 см — як у відкритому ґрунті, так і в теплиці. Посадковий матеріал завжди слід брати з ліани, яка не цвіте. Перед садінням живці потрібно певний час тримати в окремому розсаднику. Невелике в’янення живців перед садінням створює кращі умови для появи й розвитку коренів.

Дерева-опори для ліани потрібно висадити щонайменше за три місяці до садіння живців. Живці висаджують на відстані 30 см від опорного дерева в ямку розміром 30×30×30 см, заповнену фермерським гноєм або компостом і піском, добре перемішаними з верхнім шаром ґрунту. На площі в один гектар можна висадити 2000 живців. Важлива умова: перед садінням від основи живця потрібно зрізати чотири листки, а обрізану базальну частину втиснути в ґрунт так, щоб вузли щільно контактували із землею та містилися на глибині 15–20 см.

(далі буде)