Усе про спеції. Зірчастий аніс. Частина четверта

Аніс використовують для ароматизації грецького «узо», італійської «самбуки», болгарської та македонської «мастики», французьких «абсенту», «анісовки» й «пастису», іспанських «аніс дель моно», «анісадо» й «хербс де Майорка», турецької та вірменської «раки», ліванського, єгипетського, сирійського, йорданського й ізраїльського «араку» та алжирського «анісету».

За межами Середземномор’я він трапляється в колумбійському «агуардієнте» й мексиканському «хтабентуні». Усі ці міцні алкогольні напої зазвичай прозорі, але після додавання води стають каламутними. Це явище відоме як ефект узо.

Аніс використовують разом з іншими травами та спеціями в деяких сортах кореневого пива, наприклад «Вірджилс» у Сполучених Штатах Америки.

Основне застосування анісу в традиційній європейській фітотерапії було пов’язане з його вітрогінною дією (зменшенням проявів метеоризму). Як зазначав у шістнадцятому столітті англійський ботанік Джон Джерард у своїй енциклопедії фітотерапії під назвою «Великий гербарій»: «Насіння (анісу — редакція моя) виснажує й поїдає внутрішні гази та добре допомагає проти відрижки, спазмів у животі й здуття; воно також м’яко провокує сечовипускання, дає велику кількість материнського молока й збуджує тілесну хіть; крім того, воно спричиняє пронос і призводить до появи білих виділень (або лейкореї) у жінок».

За словами Плінія Старшого, римляни використовували аніс як дієвий засіб від безсоння, жували його разом з александрійським листом і невеликою кількістю меду вранці, щоб освіжити подих, а в суміші з вином аніс слугував ліками від укусів жереха. У медицині дев’ятнадцятого століття аніс готували як aqua anisi («вода анісу») у дозах щонайменше унція (28 мл) і як spiritus anisi («дух анісу»). У турецькій народній медицині насіння анісу використовували для підвищення апетиту, а також як транквілізатор або сечогінний засіб.

Ось іще кілька цікавих фактів використання анісу:

У минулому британські інженери під час конструювання паровозів передбачали капсули з анісовою олією, вбудовані в білий метал підшипників ковзання, щоб характерний запах слугував попередженням у разі їх зношування й перегрівання. Аніс можна перетворити на рідкий ароматизатор, який використовують як приманку і для полювання, і для риболовлі. Його нерідко наносять на рибальські приманки для приваблення риби.

Однак повернімося до зірчастого анісу, або, як ми домовилися його називати, бадьяну.

Як ви тепер уже розумієте, бадьян має виразний смак солодки, схожий на аромат насіння анісу чи фенхелю, але не має стосунку до жодної з цих спецій. Він добре поєднується з коріандром, корицею, кардамоном і гвоздикою.

У кулінарії бадьян можна застосовувати цілим або у вигляді порошку. Його часто використовують у класичній китайській, в’єтнамській, індійській та близькосхідній кухні, особливо як підсилювач смаку бульйонів, супів і карі. Він добре відомий своєю присутністю в таких сумішах, як китайські «5 спецій» або індійська «гарам масала».

У традиційній китайській народній медицині зірчастий аніс замочують у воді для приготування чаю, який використовують під час лікування респіраторних захворювань, нудоти, закрепів та інших проблем із травленням.

Бадьян також органічно поєднується із солодкими стравами й десертами, як-от печені фрукти, пироги, хліб і кекси.

(далі буде)