Усе про спеції. Зірчастий аніс. Частина сьома

Плід анісу у формі зірки з’явився приблизно 3000 років тому й чудово прижився в кліматичних і ґрунтових умовах південного Китаю та Південно-Східної Азії.

Бадьян широко використовували в китайській кулінарії для створення звичайної порошкової суміші «п’ять спецій». Окрім поліпшення смаку й запаху солодких і солоних страв, цей фрукт має довгу історію в традиційній східній медицині. Багато тоніків на його основі призначені для поліпшення травлення та захисту від інфекцій.

У 1578 році британський мореплавець Томас Кавендіш привіз плоди у формі зірки з Філіппін до Європи, не підозрюючи, що вони походять із південного Китаю. Лакричний аромат цієї спеції тоді використовували для пудингів, сиропів і фруктових консервів. Крім того, європейці застосовували ароматичні властивості бадьяну для виробництва різних лікерів, включно з грецьким узо, італійським гальяно, французькими перно й пастисом, а також швейцарським абсентом… Але про це ми з вами вже говорили.

Згодом популярність бадьяну поширилася різними регіонами. Індія й Таїланд були серед тих країн, де ця спеція міцно увійшла до місцевих кулінарних традицій. Сьогодні Китай виробляє від 80% до 90% світового зірчастого анісу. Інші виробники цієї спеції — В’єтнам, Індія, Мексика, Туреччина та Єгипет.

Приправи бувають найрізноманітніших і часом химерних форм та розмірів, і бадьян — яскравий тому приклад. Його популярність сьогодні вже досить висока не лише в азійській кухні, а й на Заході. Темний колір, форма зірки та смак лакриці відрізняють бадьян від усіх інших кулінарних трав і спецій. Поряд із його унікальним смаком він уже давно використовується як лікарський засіб від звичайного грипу, бактеріальних інфекцій, як репелент від комарів, а також поліпшує травлення та якість сну.

Численні активні сполуки бадьяну роблять свій внесок у широкий перелік переваг для здоров’я й століттями використовувалися в азійській традиційній медицині. Одним з основних компонентів зірчастого анісу вважається шикімова кислота, яка є головним інгредієнтом, що використовується протягом останніх понад п’ятнадцяти років для синтезу противірусного препарату осельтамівір. Окрім шикімової кислоти, бадьян містить низку інших потужних сполук, які мають численні лікувальні властивості, зокрема: протизапальні (зменшення болю й набряку м’язів і суглобів при ревматоїдному артриті); такі, що зменшують стреси (також симптоми депресії та тривожні стани); поліпшують якість сну й травлення; сильні противірусні, антибактеріальні та протигрибкові; сприяють здоров’ю шкіри; допомагають при артеріальному тиску й поліпшують кровообіг; зміцнюють кістки; запобігають появі злоякісних пухлин.

Як я вже говорив, у бадьяні зосереджено велику кількість потужних фітонутрієнтів (флавоноїдів, лігнанів, терпенів і фенілпропаноїдів), як-от анетол, лімонен, ліналоол, кверцетин, альфа-пінен, бета-пінен і неролідол. Дослідження показали, що багато з цих сполук мають потужну протизапальну, антиоксидантну, антимікробну дію та є потужними поглиначами вільних радикалів.

Від давніх китайських та аюрведичних засобів до сучасної медицини дослідження галузі застосування бадьяну продовжують розширюватися, виявляючи дедалі більше переваг згаданого характеру. Розгляньмо докладніше цей бік бадьяну в наступній публікації.

(далі буде)