Зелена квасоля під томатним соусом або «Фаджоліні ін умідо»

Подейкують, що рецепт fagiolini in umido (зеленої квасолі в томатному соусі) народився в Сієні, столиці однойменної італійської провінції, розташованої в Тоскані, найвідомішому – багато в чому завдяки своїй кухні – регіоні Італії. Відомо також, що він (цей рецепт) має безпосереднє відношення до знатної італійської сім’ї Боргезе, яка бере свій початок ще в XIII столітті. Родоначальником цієї сім’ї був торговець із Сьєни Тьєццо да Монтічяно, а прізвище було запозичено від його племінника Агостіно Боргезе. Агостіно надали графський титул за вірну службу папі Пію II. Ще один історичний персонаж цього стародавнього роду П’єтро Боргезе, який жив у XV-XVI столітті, був відомим італійським гуманістом та філософом, а також римським сенатором. Піднялася ж ця сім’я завдяки Камілло Боргезе, якого в 1605 обрали папою і назвали Павлом V. За період його правління, що розтягнувся на цілих шістнадцять років, Боргезе стали найбільшими землевласниками Кампанії.

Не знаю, наскільки правдивими є ці відомості про походження фаджолині ін умідо, але я читав колись, що одна з дуже далеких нащадків згаданого роду Анджеліна Б’янки, прабабка якої носила прізвище Боргезе, живе тепер у Римі. Їй 98 років, але вона енергійна, діяльна і, за її словами, сповнена планів на майбутнє. Вона стверджує, що рецепт цієї страви належить сім’ї Боргезе і тривалий час передавався жінками від старшого покоління до молодшого. Анджеліну саме навчила готувати фаджолині ін умідо її прабабка, коли тій було 10 років.

Синьйора Б’янки згадує, що в її сім’ї були суворі порядки. Разом з тим, у дитинстві та в юні роки її оточували добре освічені та прогресивно мислячі люди. Наприклад, у той час, коли мало хто в Європі знав, що таке вегетаріанство, маленьку Анджеліну п’ять днів на тиждень годували виключно овочами та фруктами. М’ясо ж подавали лише в один із днів, ще в один день на столі з’являлася риба (дивний збіг, але вже протягом багатьох років моя дієта майже така сама!). В околицях Риму Анджеліна Б’янка має невеликий заміський будиночок, який дістався їй після смерті чоловіка, талановитого інженера-мостобудівника. У ньому вона проводить практично весь час, займаючись садом та городом (до речі, зелену квасолю Анджеліна вирощує чотирьох або п’яти сортів), і переїжджає до міської квартири лише на зиму. Можливо, таке життя частково і стало основною причиною її довголіття.

Як би там не було, але зараз я збираюся поділитися з вами рецептом фаджоліні ін умідо в тому вигляді, в якому традиційно його готує синьйора Б’янкі. Ця страва чудово підійде до смаженого, а також приготованого на грилі м’яса, а якщо ви віддаєте перевагу обіду у вигляді необтяжливого для шлунка перекусу, то зелена квасоля під томатним соусом саме те, що вам потрібно.

(для фаджолині ін умідо на чотири-шість порцій)

Інгредієнти:

• 500 грам зеленої квасолі (кінчики обрізати)
• 4 великих стиглих помідора (бланшувати та очистити від шкірки, видалити насіння та надлишки рідини, порізати маленькими кубиками)
• 6-7 великих зубків часнику (очистити від шкірки і грубо посікти)
• Невеликий пучок базиліка (листя відокремити, нарізати вузькими смужками)
• По половині чайної ложки сушених або свіжих листків чебрецю та орегано
• Оливкова олія
• Морська сіль
• Свіжомелена суміш чорного та білого перцю

Приготування:

1. Починаємо з того, що нагріваємо у великому сотейнику з масивним дном олію та на середньо-слабкому вогні дуже коротко (поки не запахне) обсмажуємо часник.
2. Потім додаємо м’якоть помідорів, чебрець та орегано. Тушкуємо на слабкому вогні протягом 10-12 хвилин під кришкою.
3. Тим часом варимо наші почищені стручки зеленої квасолі в трохи посоленій воді близько 3 хвилин до напівтвердого стану. Відкидаємо на друшляк і даємо стекти. Дві третини склянки води резервуємо.
4. Перекладаємо квасолю в сотейник з томатним соусом і додаємо воду з-під квасолі.
5. Доводимо до кипіння і на слабкому вогні тушкуємо квасолю в соусі близько 3-4 хвилин, поки вона не стане м’якою. Вимикаємо вогонь та додаємо базилік.
6. Фаджоліні ін умідо подається до столу відразу ж по готовності, проте цю страву можна їсти і кімнатної температури. Якість страви не погіршиться і наступного дня, тільки доведеться її трохи підігріти.