Про суп-пюре із запечених у духовці помідорів і солодких перців та великий Колумбів обмін

Головні складники цього густого, ніжного й дуже ароматного супу — м’ясисті рожеві помідори та солодкий перець. Без них не було б не лише цієї страви, а й безлічі інших страв європейської та азійської кухонь, до складу яких входять ці інгредієнти. У багатьох країнах Старого Світу вони з’явилися завдяки так званому Колумбовому обміну.

Після 1492 року через Атлантику переміщувалися рослини, тварини, люди, технології, ідеї та збудники хвороб. Цей обмін не був симетричним: занесені зі Старого Світу інфекції спричинили катастрофічне скорочення корінного населення Америк. Водночас поширення американських культур — передусім картоплі та кукурудзи, а також помідорів і перцю — розширило продовольчу базу й сприяло зростанню населення в Європі та інших регіонах Старого Світу.

Однак найзнаковішими елементами цього обміну все ж стали люди й культура.

Сам термін «Колумбів обмін» народився 1972 року завдяки американському історику Альфреду Кросбі й був ужитий ним в однойменній книзі. Його одразу підхопили багато колег ученого, а також журналісти, і Колумбів обмін швидко став органічною частиною історичної науки.

Якщо ж говорити конкретніше про долю наших двох інгредієнтів, то помідори, наприклад, від моменту їхньої появи в Старому Світі рухалися до європейського столу цілих три століття! Ще в шістнадцятому столітті більшість лікарів вірили, що цей мексиканський фрукт був отруйним і спричиняв «меланхолійні настрої». Своє ім’я помідор отримав 31 жовтня 1548 року, і не деінде, а в домі Козімо I де Медічі, герцога Флоренції. Його стюард писав особистому секретареві герцога: «Отримав кошик із pomi d’oro цілим і неушкодженим. Найнижче вклоняюся вашій дружині».

Тривалий час помідори в Європі використовували лише як декоративну рослину. Флорентійський аристократ і водночас агроном Джованні Ветторіо Содеріні писав у шістнадцятому столітті, що «вони (помідори — ред. моя) дуже красиві й тішать око кожної чутливої людини, тому їх слід вирощувати в саду або у вазонах для квітів».

Щодо іншого інгредієнта нашого супу — перцю, то свою назву він отримав помилково, за аналогією з перцем, який у ті часи завозили до Європи з Індії. Перець, завезений із Нового Світу, буває солодким і гострим, а його колір також може бути різним. Альтернативна назва гострого різновиду перцю — «чилі». Вона походить від ацтекського «чиллі», що з мови науатль перекладається як «червоний». На відміну від помідора, свій шлях до європейської кухні перець, особливо гострий, проклав дуже швидко, а згодом поширився практично по всій Азії.

(на чотири порції)

Інгредієнти:

• 7 середніх помідорів (розрізати навпіл)
• 6 невеликих червоних або зелених солодких перців (розрізати навпіл і видалити насіння)
• 5–6 великих зубчиків часнику
• 1 великий стручок чилі
• Середній пучок базиліку (відокремити листя)
• 4–5 гілочок свіжого розмарину
• Половина столової ложки свіжих листочків чебрецю
• 3 лаврові листки
• 2 столові ложки пасати або томатного пюре без добавок
• 1 столова ложка червоного винного оцту
• Оливкова олія
• Сіль, перець

Приготування:

1. Нагріваємо духовку до 200 градусів.
2. Змащуємо велику прямокутну форму оливковою олією й викладаємо в неї помідори, солодкий та гострий перець, часник, попередньо загорнутий у фольгу. Зверху скроплюємо все оливковою олією й ставимо в духовку на 30–35 хвилин. Очищаємо.
3. Готові овочі перекладаємо в чашу блендера разом із пасатою та винним оцтом. Перебиваємо до однорідної маси. Густоту супу регулюємо кип’яченою водою.
4. Отриману суміш переливаємо в сотейник, додаємо сюди ж спеції та зелень. Солимо й перчимо до смаку.
5. Доводимо до кипіння, готуємо кілька хвилин і вимикаємо вогонь. Даємо постояти під кришкою 10 хвилин.
6. Цей суп подають теплим або холодним, залежно від погоди.