Кролик, смажений по-тосканськи

Мене завжди вражала одна незвичайна особливість їжі — часом вона здатна зовсім несподівано викликати з пам’яті асоціації з якимось днем із твого, залишеного далеко позаду, минулого життя. Причому день цей може виявитися звичайнісіньким, буденним, позбавленим чогось конкретного й подієвого, а може бути поворотним, таким, що визначив усю твою подальшу долю, — наче втиснута у спогади чорно-біла (у мене так найчастіше: навіть сни ніколи не бувають кольоровими), дуже контрастна й яскрава картинка. І що далі від мене ця картинка розташована в галереї моїх-таки «полотен-спогадів», то виразніше промальовані в ній деталі, то виразніше я чую голоси, відчуваю запахи, що тягнуться до мене із цих прямокутних вікон у хоч і мої, але зовсім інші, майже невпізнавані мною тепер світи…

Ось одна така картинка: мені дев’ять або десять років, зима, неділя. За вікном сліпуче світить сонце, що ділить усі предмети на кухні на дуже чіткі прямокутники, трапеції, паралелограми, конуси, овали, які переходять із тіні у світло, зі світла в тінь, — від цих, прокреслених немов сажовим олівцем, переходів трохи ріже очі.
Батько біля плити неквапливо смажить на великій і дуже старій (здається, ще круппівській!) чавунній сковороді кролика. Він бере з емальованої миски блідо-рожеві (у мене майже білі) шматочки м’яса, обкачує їх у борошні з білим вином і недбало жбурляє на сковороду, що відразу огризається злісним шипінням. Готові шматочки він викладає на тарілку, застелену обгортковим папером (ви, напевно, його вже не пам’ятаєте, а в ті часи в цей папір дивного жовтувато-сірого кольору загортали все в радянських магазинах, починаючи від ліверної ковбаси й закінчуючи норковими шубами). Він стоїть до мене спиною, і ми сперечаємося. Точніше сперечаюся я, а батько мляво відбивається. Річ у тім, що мені сьогодні було обіцяно кіно, і я мав намір дивитися «Людину-амфібію», а тато був упевнений, що ми йдемо на «Дівчат». І в цьому (тепер, коли Клима вже давно немає в цьому найсумнішому зі світів, мені це стало цілком очевидно й зрозуміло), затягнутому потім на все життя світоглядному протистоянні він, звісно ж, програє мені за всіма пунктами. Я знаю, що тато йде від нас до іншої жінки, і це остання неділя, коли ми разом…

І ось уявіть мій стан, коли, нишпорячи в інтернеті в пошуках чогось цікавого, придатного для нашого блогу, я цілком несподівано для себе натрапляю на цей тосканський рецепт кролика. Кролика, приготованого рівно через цілих п’ятдесят п’ять років, та ще й на іншому кінці земної кулі — у Сіднеї! Як тут не повіриш у призначення, містичну сутність фатуму та іншу високоезотеричну «блаватщину», до якої я дихаю дуже рівно? Тієї миті я навіть не відразу до кінця зрозумів, чому більше зрадів — чи то цій симпатичній страві з кролика, приготованій дещо незвичайним способом, чи то спогаду про батька, який накотив на мене, наче випадкова, заблукала океанічна хвиля, і за яким я іноді дуже сумую.

Ми, звісно ж, просто не могли не включити цей рецепт кролика до нашої м’ясної рубрики. Жодною своєю літерою він не відрізняється від того, який готував мій батько того далекого 1961 року, присягаюся!

(на 4 порції)

Інгредієнти:

• 1 середній кролик близько 1,6 кг, добре промитий і розібраний на вісім частин
• Сухе біле вино
• Борошно
• Рослинна олія (без запаху й присмаку)
• Свіжомелений чорний гострий перець
• Морська сіль крупного помелу

Приготування:

1. У невеликій глибокій мисці добре перемішуємо борошно й вино в такій кількості, щоб було достатньо для нашого кролика.
2. Солимо й перчимо шматочки кролика та даємо постояти 10 хвилин.
3. У великій сковороді з товстим дном нагріваємо рослинну олію. Занурюємо кожен шматочок кролика у винно-борошняну суміш і викладаємо на сковороду. Смажимо на середньому вогні у два заходи (якщо викласти на сковороду відразу всі шматочки кролика, то температура може впасти), доки він не стане м’яким і добре не підрум’яниться.
4. Перекладаємо готове м’ясо на папір, щоб увібралася зайва олія, і подаємо негайно, доки гаряче.
5. У залишках вина з борошном ви можете також обсмажити овочі — цукіні, наприклад, або гриби, або що у вас там є… Барі ахоржак!
6. Постскриптум: тут на фотографії мій батько й зовсім маленький я. До нашого міста він потрапив на крейсері «Клим Ворошилов», де проходив строкову службу, та так і застряг на все життя. Смішно сказати, але мій дід, колишній революціонер і комуніст із сімдесятирічним стажем, назвав його Климом саме на честь Ворошилова, куди він за іронією долі й потрапив!