Гавайська піца

Якщо коротко, то гавайську піцу, мабуть, можна було б уявити у вигляді звичайного для цієї категорії страв коржа з найпростішого дріжджового тіста, увінчаного топінгом, до якого традиційно (у її базовому варіанті) входять томатний соус, сир, шинка та шматочки ананаса.

Загальновідомо, що творцем гавайської піци є Сотіріос (або на північноамериканський манер просто «Сем») Панопулос, канадський кухар і бізнесмен грецького походження.

Сотіріос народився 20 серпня 1934 року в мальовничому селі Вурвуру в колишньому муніципалітеті Скірітіда (регіон Аркадія), розташованому на висоті тисяча метрів над рівнем моря в Парнонських горах на північному заході Греції. 1954 року Сотіріос емігрував до Канади. Спочатку він працював тут шахтарем в Елліот-Лейк (провінція Онтаріо).

Пізніше Сотіріос у партнерстві зі своїми братами Еліасом і Нікітасом став власником ресторану «Сателіт» у графстві Чатем (південно-західна частина провінції Онтаріо). У своєму закладі брати Панопулоси зазвичай пропонували клієнтам типові страви американської кухні, такі, наприклад, як бургери та обожнювану янкі всюдисущу картопельку у фритюрі (або, як тут її заведено називати й досі, «френч фрайз»). Крім того, у «Сателіті» мав успіх цілий ряд ґрунтовно адаптованих для Північної Америки страв китайської кухні, переважна частина яких включала два головні аромати: кисло-солодкий і солоно-солодкий. До речі, ця остання обставина відіграла неабияку роль у формуванні кулінарних навичок, а також уподобань Соторіоса і, як наслідок, народженні гавайської піци.

1960 року в меню ресторану Панапулосів стали з’являтися перші піци. Зростанням їхньої популярності американці завдячують не лише численній італійській діаспорі, а й своїм солдатам та офіцерам, які, повертаючись після Другої світової війни з окупованої військами союзників Італії, завезли на батьківщину «вірус» італійської їжі, попит на яку саме в цей період набуває небаченого розмаху. Насамперед ішлося, звісно ж, про піцу та пасту. Завдяки низьким цінам усі такі страви були доступні громадянам із будь-якого соціального прошарку, і водночас вони відзначалися чудовим, вивіреним століттями смаком та очевидною поживністю.

1962 року Сотіріос (він же Сем) Панопулос, натхнений азійською кухнею, як експеримент вирішив додати в топінг для звичайної піци з томатним соусом, шинкою (або беконом) і сиром нарізаний кубиками консервований ананас. Свою назву «гавайська» така піца якраз отримала від назви банки з кружальцями ананасів. Ця нова піца, хоча й була спочатку сприйнята неоднозначно, але після незначного проміжку часу стала популярною серед клієнтів «Сателіта». Ба більше, протягом буквально кількох наступних років рецепт гавайської піци незабаром став надбанням більшості піцерій США й посів у їхньому меню своє постійне місце. Не влаштовував він лише, можливо, пуристів від піци…

2017 року Гудні Т. Йоганнессон, президент Ісландії, на одній із зустрічей зі студентами зазначив, що особисто він виступає принципово й категорично проти ананаса в піці, додавши, що якби була на те його воля, то він би заборонив додавання згаданого інгредієнта до улюбленої страви. Така різка заява президента (хоч почасти й жартівлива) викликала шквал відгуків у місцевій пресі, які розділилися на «за» і «проти» присутності ананаса в піці. У цьому екзотичному диспуті взяли участь і знаменитості з інших країн, включно з Джастіном Трюдо, прем’єр-міністром Канади, який зараховував гавайську піцу до числа своїх улюблених. Виступив на захист свого творіння й сам Сем Панопулос. Йоганнессону зрештою навіть довелося виправдовуватися з цього приводу: він сказав пізніше, що в нього, на щастя, немає законного права забороняти топінги для піц, і він не хотів би жити в країні, де таке можливо.

Що ще вам розповісти про гавайську піцу?.. 2014 року журнал «Тайм» назвав гавайську піцу піцою №1 усіх часів. І, мабуть, це було цілком заслужено.

(розраховано на одну піцу діаметром 32 см)

Інгредієнти:

• 1 невеликий ананас (почистити й нарізати кубиками зі стороною 1 см)
• 100 грамів шинки (нарізати кубиками зі стороною 6–7 мм або невеликими скибочками)
• 60 грамів червоної цибулі (почистити й нарізати тонкими півкільцями)
• 80 грамів моцарели (натерти на крупній тертці)
• 30 грамів дрібно натертого пармезану (для подавання)
• 1 столова ложка подрібненого листя петрушки (для прикрашання)
• 100 мл томатного соусу
• Оливкова олія

Приготування:

1. Спочатку готуємо тісто, керуючись рецептом із нашими рекомендаціями.
2. Поки тісто піднімається, можна приготувати соус. Найпростіший рецепт томатного соусу, далеко не найгіршого, ви можете знайти в нас на сайті.
3. Після того як тісто відпочине, розтягуємо його руками в коло й змащуємо оливковою олією. Одночасно нагріваємо духовку до 250 градусів.
4. Перекладаємо тісто на камінь для піци (або на деко, якщо у вас немає каменю) і викладаємо на нього томатний соус. Потім посипаємо зверху моцарелою, цибулею, шинкою та шматочками ананаса. Відправляємо в духовку на 12–15 хвилин, поки краї піци добре не підрум’яняться й корж не стане хрустким.
5. Виймаємо піцу з духовки, посипаємо пармезаном і петрушкою.
6. Негайно подаємо до столу.