П’яна локшина по-італійськи, або «убріако папарделе»

Так уже сталося, що запропонований вам рецепт «п’яної локшини» або, як ще іноді називають цю страву в італійській кулінарній блогосфері, «убріако папарделле» (італ. – ubriaco papardella), трапився мені на очі одним із перших, а оскільки я – великий любитель пасти, тим більше її класичного варіанта з томатним соусом, свинячими ковбасками та овочами, то я просто прикипів до нього всією своєю гастрономічною душею. Необхідно віддати належне незнайомому мені автору цього варіанта «убріако папарделле»: рецепт пасти був складений дуже грамотно і, я б навіть сказав, талановито. Тому вже на стадії його прочитання мій рот наповнився рясною слиною, а вольове рішення обов’язково приготувати страву з такою екстравагантною назвою та опублікувати на сторінках нашого блогу народилося одночасно з появою згаданого безумовного рефлексу. Справа залишалася за малим – історією…

Але ось, що дивно, всі мої подальші спроби виявити в інтернеті хоч якісь документальні свідчення, що вказують на місце та дату походження такої незвичайної італійської страви, закінчувалися безуспішно. У кращому разі я знаходив туманні і явно надумані натяки, а значно частіше цей важливий, як я вважаю, момент в описі будь-якого, більш-менш помітного кулінарного явища просто стояв стороною.

Зрештою, на одному з ресурсів я зовсім випадково натрапив на згадку тайської страви «пад кі мао», не дивлячись тицьнув пальцем клавішу «вхід» і… обомлів! Це було саме те, що я шукав – історія походження п’яної локшини! Виявляється, прообразом для створення нашого невловимого убріако папарделле послужило знамените тайське падкі мао, яке точно так послідовно і перекладається, як пишеться – «локшина п’яна». Останнє народилося у Бангкоку у шістдесяті роки завдяки американським солдатам.

Я порівняв рецепти падки мао і убриако папарделле: обидва були чудові у своїй завершеності; обидва були зовсім різними, але кожен із них був гідним твором кулінарного мистецтва народу, який його приготував. Зрештою, обидва заслуговували на своє місце на нашому блозі.

Що ж, думав я зовсім недовго і вирішив опублікувати обидва ці рецепти. Адже багато пасти (або локшини) не буває, чи не так? Сказано – зроблено.

(на чотири порції)

Інгредієнти:

• 250 грам пасти папарделле
• 200 г домашньої свинячої ковбаси (видалити плівку і розібрати на невеликі шматочки)
• 1 велика жовта цибулина (очистити від лушпиння і розрізати на 8-10 частин)
• 2 великі солодкі перці – червоний і жовтий (насіння видалити, порізати неширокими смужками)
• 4 зубки часнику (почистити, розрізати кожен навпіл і добре придушити лезом ножа)
• 6-7 помідорів чері (нарізати часточками навпіл або на чверті)
• По дві столові ложки грубо подрібненого листя базиліка та петрушки
• 1 столова ложка свіжих листків чебрецю
• 1 чайна ложка сушеної материнки
• 1 склянка пасати або будь-якого іншого якісного томатного пюре без консервантів
• 1 склянка білого сухого вина
• Оливкова олія
• Пів чайної ложки крупноподрібненого чорного перцю
• Морська сіль

Приготування:

1. У великому сотейнику на середньому вогні нагріваємо пару столових ложок олії і коротко обсмажуємо в ньому шматочки свинячої ковбаси, поки трохи не підрум’яняться. Перекладаємо на тарілку.
2. У суміші оливкової олії і жиру, що утворилася, протягом однієї хвилини обсмажуємо часник. Після цього додаємо солодкий перець та цибулю. Готуємо ще 3-4 хвилини, помішуючи.
3. Потім вливаємо вино та виконуємо дегласування.
4. Вливаємо пасату і доводимо до кипіння. Додаємо чебрець і материнку.
5. Зменшуємо вогонь до слабкого і гасимо ще близько 6-7 хвилин. Перед самим кінцем додаємо петрушку та базилік. Акуратно перемішуємо. Солимо і перчимо на смак.
6. Тим часом у невеликій сковороді на одній столовій ложці олії коротко обсмажуємо помідори, допоки злегка не підрум’яняться. Вимикаємо вогонь.
7. Поки готується соус, варимо папарделле, керуючись інструкцією виробника. Відкидаємо на друшляк.
8. Готову папарделле перекладаємо в сотейник із соусом разом із шматочками ковбаси та помідорами.
9. Збризкуємо оливковою олією і відразу ж подаємо до столу.