Вівсяна каша з моцарелою та зеленню, або до чого тут «Сніданок для чемпіонів»?

Які тільки асоціації не спадають на думку людині, у якої за довге життя накопичилася про запас безліч усіляких історій, що бозна-скільки часу валялися в добряче запиленій картонній коробці з давно вицвілим від часу написом «незатребувані спогади». От і зараз, починаючи писати про банальну вівсянку, я раптом виразно побачив просто перед очима маленьку й досить пошарпану червону книжечку, на якій великими жовтими літерами незграбно виведено навскіс незвичну назву «Сніданок для чемпіонів»…

Боже, скільки ж уже років минуло відтоді, як я вперше прочитав цей роман культового американського письменника Курта Воннеґута, який перевернув усе всередині моєї юнацької, але вже торкнутої пліснявою затятого антисовєтства душі?! «Сніданок для чемпіонів» мені пощастило здолати ще до того, як його переклала російською мовою Райт-Ковальова. Як зараз пам’ятаю цей «пейпербек» — услід за американцями ми тоді так називали їх на молодіжному жаргоні, розуміючи під цим, якщо говорити технічною мовою, «кишенькове видання в паперовій обкладинці», — куплений мною наприкінці другої половини сімдесятих років минулого століття в чудовій київській книгарні «Іноземна література». Взагалі про цю книгарню, де я за цілком смішними цінами — від трьох до восьми карбованців! — придбав неймовірну кількість добірної американської та англійської літератури, варто було б розповісти окремо. Бо в ті радянські часи, коли ще могли посадити за самвидав і навіть за звичайні заняття йогою або, наприклад, у секції карате, це був такий оазис сучасної західної культури, що передати словами мені було б складно! Якщо висловитися образніше, це було одне з тих небагатьох місць у СРСР, де я тоді почувався нормальною людиною. І однією з моїх перших покупок тут був саме «Сніданок для чемпіонів» Воннеґута. До цього мені довелося прочитати лише його «Бійню №5» — та й то зі звичними для совка того періоду цензурними купюрами; уже й не пригадаю, що це був за радянський журнал, здається, «Новий світ». «Бійня №5» мені, до речі, також страшенно сподобалася.

А тепер усе ж повернуся до запитання «Навіщо?»…

Навіщо я так несподівано для самого себе згадав про Воннеґута, до ладу пояснити не зможу: чи то вівсянка швидкого приготування з тією самою назвою, що й у його однойменного роману, спонукала, чи все сталося точнісінько навпаки. Зате я точно можу розповісти вам, як дійшов до такого життя — у сенсі до вівсяної каші вранці. ))

Адже якби раніше хтось сказав мені, що я їстиму на сніданок вівсянку, та ще й із задоволенням, я б такому нахабі просто розсміявся в обличчя. Не їв вівсянки, у жодному вигляді не вживав нічого молочного, зовсім мляво — особливо влітку — реагував на м’ясо. Натомість міг у необмежених кількостях поглинати овочі, фрукти й пасту. Хм, чому так і звідки ці середземноморські замашки? Сам не знаю.

Але нещодавно я, на жаль, трохи прихворів. Ні, нічого смертельного — усе, слава Богу, обійшлося. Однак через необхідність довелося терміново переходити на вівсянку. Тимчасово, звісно.

Після перших двох тижнів вівсяної каші з молоком замислився: нудно ж постійно їсти одне й те саме. От і довелося разом із Юлею вносити до свого вимушеного меню певні корективи. Так народився рецепт вівсяної каші з моцарелою та зеленню.

Тепер нарешті безпосередньо про нього.

(на одну порцію)

Інгредієнти:

• Половина склянки вівсяної каші швидкого приготування
• 1,5 столової ложки суміші подрібненого свіжого листя базиліку й петрушки
• 1 столова ложка дрібно натертої моцарели
• 1 чайна ложка оливкової олії
• Сіль
• Перець

Приготування:

1. Викладаємо в тарілку вівсяну кашу, заливаємо окропом і додаємо сюди ж зелень та моцарелу. Швидко солимо й перчимо. Накриваємо кришкою й даємо постояти 3–4 хвилини.
2. Після цього збризкуємо оливковою олією й подаємо до столу.