Паста лінгвіні під соусом Альфредо — усе, як любила Мерилін Монро

Лінгвіні — класична італійська паста, оригінальне походження якої, на думку кулінарних істориків, поділили між собою Кампанія, Лаціо й Лігурія. Слово «лінгвіні» (італ. — linguini) перекладається з італійської як «маленькі язички». Цю пасту в різних регіонах Італії ще називають інакше — «тренете» (trenette) або «бавете» (bavette). Вона являє собою пласкі й тонкі смужки тіста завширшки до 4 мм. За розміром лінгвіні ширші за спагеті, але вужчі за фетучині. У Генуї (регіон Лігурія) виробляють найтонший варіант цієї пасти й називають її «лінгветіне» (linguettine). Лінгвіні — один із найпопулярніших у світі різновидів італійської пасти. Її випускають як у вигляді гнізд, так і у вигляді смуг завдовжки до 25–30 см.

У класичному варіанті лінгвіні, на відміну від спагеті, подають, як правило, з білими соусами, морепродуктами та іншими легкими інгредієнтами. Тоді як спагеті завжди асоціюються в італійців із болоньєзе та м’ясом.

У сучасних італійських ресторанах лінгвіні трапляються досить часто й за різноманітністю соусів і різних підлив перевершують усі інші пасти. Для страв часто використовують лінгвіні, вироблені зі всілякими травами й ароматичними добавками — від шпинату до чорнила каракатиці, іноді їх роблять кольоровими. Традиційно італійці добирають вид пасти до конкретної страви. Фетучині, лінгвіні, лінгветіне, тальятеле — усі ці пасти мають різні розміри, форми, текстуру й консистенцію, по-різному лягають на тарілку. Усі ці нюанси добре відомі не лише італійським кухарям, а й практично кожному італійцеві, для якого паста є основним видом їжі.

Крім уже згаданих морепродуктів, найчастіше ви можете зустріти лінгвіні в супроводі густого, кремоподібного соусу Альфредо (особливо згаданий кулінарний дует популярний в Америці). Уперше цей соус приготував 1914 року в Римі кухар і власник ресторану Альфредо ді Леліо.

Якось, готуючи фетучині, він і вигадав названий соус як сюрприз для своєї вкотре вагітної дружини, щоб хоч якось потішити й підтримати її в цей непростий для неї період, а також підняти їй апетит. Альфредо ді Леліо був досить екстравагантною людиною. У своєму ресторані, що носив його ж ім’я, він подавав тонкі, мов газетний папір, фетучині власного виробництва з уже згаданим вище соусом, сервіруючи цю страву справжніми золотими виделками! Останні, за чутками, подарували йому знамениті актори німого кіно Мері Пікфорд і Дуглас Фербенкс. Ішли 50-ті й 60-ті роки… разом із появою у світовому кіно такого феномену, як італійський неореалізм, Мекка американської кіноіндустрії Голлівуд почав відкривати для себе Вічне місто. На тлі фірмових фетучині Альфредо ді Леліо, приправлених знаменитим соусом, фотографувалися такі зірки світового кіно, як Ава Гарднер, Річард Бертон, Ліз Тейлор, Софі Лорен, Мерилін Монро та інші. Пізніше цей самий соус так і назвали ім’ям його автора, і він, соус, став користуватися приголомшливим успіхом. Цей ресторан існує й досі та управляється онуком Альфредо ді Леліо. Що стосується золотих виделок, то вони насправді існують, і з особливих нагод їх справді іноді подають із пастою під соусом Альфредо.

Оригінальний варіант соусу Альфредо складається з вершків, вершкового масла, пармезану, меленого чорного перцю та дрібки мускатного горіха. Сам же секрет приготування соусу Альфредо є надбанням родини ді Леліо. Хоча, зрештою, які можуть бути секрети в Італії? )))

Я зараз пишу цей допис і думаю: як напрочуд багато дала людству Італія, яких надзвичайно талановитих, унікальних людей вона йому подарувала! І йдеться не лише про кулінарію, де італійці — давні й визнані майстри, а й про живопис, музику, літературу, кіно… Повертаючись же до нашої теми, хотів би лише зауважити, що сьогодні, мабуть, навряд чи було б можливо підрахувати, скільки чудових рецептів та історій про найрізноманітніші італійські страви (від звичайних спагеті й тушкованої яловичини до складних касати або цукото) явила світовій гастрономічній еліті ця країна й скільки з них стали золотим фондом Середземномор’я, переплівшись у складному кулінарному клубку з арабською та європейською кухнею. Зокрема й насамперед я маю на увазі такого визнаного законодавця, «кутюр’є» світової кулінарії, як французька кухня…

Для приготування автентичного соусу Альфредо й фетучині разом із ним вам необхідні лише три інгредієнти: вершкове масло, сир і сіль! Іноді, щоправда, до страви додають свіжомелений чорний перець, але це на любителя й певною мірою — відхід від канону.

(на 4 порції)

Інгредієнти:

• 1 упаковка або 400 грамів яєчних фетучині (ми взяли лінгвіні, і великої крамоли в цьому немає; якщо готуватимете пасту вдома, то використовуйте 5 яєць)
• 250 грамів вершкового масла
• 140 грамів дрібно натертого сиру парміджано-реджано
• Пів чайної ложки морської солі (або до смаку)
• 4 дрібки свіжомеленого чорного перцю для подавання (за бажанням)

Приготування:

1. Наливаємо у велику каструлю чотири літри води й на сильному вогні доводимо до кипіння. Коли вода закипить, кидаємо в неї півтори столові ложки солі та локшину. Варимо до стану аль денте (може зайняти 9–10 хвилин).
2. Тим часом у великій сковороді з високими бортами на середньо-слабкому вогні розтоплюємо вершкове масло.
3. Готову пасту відкидаємо на друшляк (певну кількість води з-під неї залишаємо), а потім перекладаємо до сковороди з маслом. Солимо й швидко перемішуємо довгими щипцями. Зменшуємо вогонь до слабкого й додаємо жменю сиру та приблизно дві третини склянки гарячої води, тієї, що була нами залишена. Продовжуємо мішати, доки сир повністю не розчиниться й не вбереться в лінгвіні. Повторюємо ту саму операцію з рештою сиру, доки весь він не буде використаний. При цьому в процесі домішування пармезану можна влити ще трохи води, щоб він краще розчинявся. Однак із кількістю води, яку додаємо, слід бути обережними, інакше соус для пасти вийде надто рідким.
4. Наприкінці пробуємо пасту на сіль.
5. Подаємо негайно, посипавши чорним перцем.