Паста спагеті із соусом із в’ялених помідорів, оливок, зелені та козячого сиру

Спагеті — один із найзнаковіших різновидів пасти в Італії, вони також тривалий час були найпоширенішими й в Україні. Тут спагеті з’явилися ще в «совковий» період, до середини сімдесятих років минулого століття, а тепер можна сміливо сказати — наприкінці минулого тисячоліття. У нас у поняття «спагеті» часто вкладалися всі наші уявлення про те, що таке італійська паста взагалі (та й зараз іще в більшості українських обивателів ці самі уявлення далі за спагеті не зрушили), доки в 90-х, разом із фактичним відкриттям кордонів, не виявилося, що на Апеннінському півострові, разом із Сицилією, звичайно, виробляють понад сорок видів цього стратегічного продукту й водночас національного надбання Італії. Це вам будь-який італієць скаже. Недарма ж друге ім’я італійців — «макаронники».

Спагеті є одним із найдавніших видів пасти й являють собою циліндричні, довгі, тонкі та повнотілі нитки з тіста, добре висушені на сонці або у спеціальній сушарці. Як і більшість інших видів пасти, спагеті виробляють із борошна твердих сортів пшениці, семоліни, та води. У минулому спагеті були помітно довшими й часом сягали двометрової довжини, у першій половині ХХ століття визначився їхній сучасний стандарт — 25–30 см.

Одні з давніх письмових згадок про висушені смужки тіста, які перед уживанням варили в киплячій воді, трапляються в Талмуді, що складався в перші століття нашої ери; остаточної письмової форми Вавилонський Талмуд набув приблизно у V столітті. Крім того, паста могла потрапити на Апеннінський півострів від арабів за часів їхнього панування на Сицилії. Підтвердженням такого впливу вважають і свідчення знаменитого арабського географа Мухаммада аль-Ідрісі. Свою «Книгу приємних подорожей у далекі країни» він завершив 1154 року при дворі норманського короля Сицилії Рожера II й докладно описав у ній виробництво ниткоподібної пасти на острові. Сицилія на той час уже була не арабським еміратом, а Норманським королівством.

Класичну італійську страву, що особливо поширилася у США, готували зі спагеті «аль денте» й подавали з м’яким томатним соусом, приправленим гвоздикою, лавровим листом і часником. Пізніше до соусу також почали додавати базилік, материнку й гордість італійської нації — сир парміджано-реджано.

Ми ж, точніше я, бо Юля не надто захоплена пастою, як уже помітно досвідчені у приготуванні різних видів пасти зі всілякими соусами та підливами, пропонуємо вам свій рецепт спагеті. Він не кращий і не гірший за решту кількох тисяч рецептів, за якими, напевно із задоволенням, готують спагеті в усьому світі, але ми все-таки дуже сподіваємося, що саме наш варіант припаде вам до душі. Чому? Та тому, що він має лише дві переваги: простоту приготування й чудовий, перевірений часом смак.

(на 4–6 порцій)

Інгредієнти:

• 1 упаковка (400 грамів) спагеті (ніколи не купуйте українські спагеті, їх роблять із м’яких сортів пшениці й як такі вони пастою не є, а після приготування перетворюються на сумну грудку тіста!)
• 120 грамів в’ялених помідорів, нарізаних тонкими короткими смужками
• 12 великих зелених оливок із кісточкою, нарізаних невеликими шматочками
• 15 грамів дрібно посічених листочків петрушки
• 10 грамів дрібно посічених листочків базиліку
• 80–100 грамів домашнього вершкового масла
• 100 грамів дрібно натертого парміджано-реджано
• 1 чайна ложка подрібненого перцю чилі
• Грубомелена морська сіль

Приготування:

1. Відварюємо спагеті, як зазначено в інструкції. Відкидаємо на друшляк. Потім перекладаємо у велику миску.
2. Заправляємо маслом і всіма іншими інгредієнтами, крім сиру та зелені, добре перемішуємо.
3. Перед подаванням посипаємо сумішшю петрушки й базиліку, а також парміджано-реджано.
4. Подаємо до столу гарячими й їмо із задоволенням.