Про найпопулярнішу піцу у світі, італійський прапор і Маргариту Савойську

Вам може здатися це дивним, але історія походження Маргарити, однієї з найкласичніших і найпопулярніших у світі італійських піц, укрита щільною завісою таємниці.

Офіційна історія, точніше, легенда цієї піци така: 1889 року король Умберто I і його чарівна дружина королева Маргарита Савойська прибули з візитом до Неаполя, колишньої столиці південного королівства. Королева, добряче втомившись від французької кухні, яка в ті часи перебувала в зеніті своєї слави й заполонила своїми стравами всю Європу, покликала до себе найкращого неаполітанського pizzaiolo (майстра з випікання піци) Раффаеле Еспозіто. Вона наказала відомому кухареві спекти для королівського столу три різні піци — на його власний розсуд. Еспозіто приготував три чудові піци: перша з них, pizza marinara, була з часником; другу, pizza Napoli, він спік з анчоусами, ну а третю — найпростішу — з червоним томатним соусом, білою моцарелою та зеленою гілочкою базиліку: за задумом піцайоло ці три кольори мали уособлювати італійський триколор. Перші дві піци королева Маргарита скуштувала, але не схвалила, а от від третьої прийшла в невимовний захват.

Незабаром після цього, як свідчить легенда, Раффаеле Еспозіто назвав свою піцу на честь королеви «піца Маргарита» і звернувся до неї з проханням підтвердити цю назву своїм найвищим благоволінням і королівською печаткою. Кількома днями пізніше Раффаеле отримав від Камілло Галлі, чемберлена (лорд — королівський камергер) Маргарити Савойської, подячного листа, скріпленого особистою печаткою королеви. Цей лист досі висить у рамці під склом на стіні піцерії сеньйора Еспозіто, яка тепер належить його нащадкам.

Тепер про таємницю… Багато критично налаштованих істориків, які досліджували походження піци Маргарита, завжди вважали, що в цій легенді надто багато збігів і притягнутих за вуха фактів.

Насамперед це стосувалося трьох кольорів піци, які нібито уособлювали італійський прапор. Річ у тім, що піца з таким топінгом уже траплялася раніше в Неаполі між 1796 і 1810 роками (про піцу з томатним соусом, моцарелою та базиліком згадує у своїй книжці «Napoli, contorni e dintorni» («Неаполь і околиці»), виданій 1830 року, неаполітанський історик і географ Річчі). Крім того, 1849 року у своєму щоденнику неаполітанський кухар Емануеле Рокко записав кілька рецептів піци з топінгом із томатного соусу, моцарели та базиліку. В одному з них сир нарізали тонкими скибочками й викладали на соусі у вигляді маргаритки, а це вже може опосередковано свідчити про справжнє походження назви піци.

Також учені виявили цілу низку історичних і фактологічних неточностей, безпосередньо пов’язаних із листом лорда-камергера та королівською печаткою. По-перше, королівська печатка була лише схожа на оригінал, яким користувалися при дворі в той період. По-друге, поставили її в центрі листа, а не у верхньому лівому куті, як було заведено. По-третє, лист написали на звичайному папері, а не на тому, який відповідав би статусу автора. Ну і, по-четверте, це був не почерк Камілло Галлі…

У такому разі хто ж написав цього підробленого листа? Відповіді на це запитання, на жаль, немає. Існує гіпотеза, згідно з якою Раффаеле Еспозіто продав піцерію своєму племіннику Бранді Бразерсу, який 1930 року був близький до банкрутства й змушений був вигадати всю цю історію з королевою, включно з фейковим листом.

До сьогодні тривають дебати про справжність листа Камілло Галлі, але один факт у всій цій історії слід вважати незаперечним — чудовий смак справжньої піци Маргарита!

(на двох)

Інгредієнти:

• Тісто для піци
• 3–4 великих помідори (очистити від шкірки, рідину видалити, перетерти через дрібне сито або перебити в блендері)
• Половина невеликого стручка свіжого каєнського перцю (ретельно подрібнити)
• Маленький пучок свіжого базиліку (листя відокремити)
• Свіжовичавлений сік половини невеликого лимона
• 150–200 грамів моцарели (порвати руками на довгасті шматочки)
• 1 чайна ложка сушеної материнки (орегано)
• Пів столової ложки цукру
• Оливкова олія
• Морська сіль

Приготування:

1. Спочатку готуємо тісто за нашим рецептом.
2. Поки тісто піднімається, готуємо соус. Для цього в невеликому сотейнику уварюємо вдвічі перетерту м’якоть помідорів разом із гострим перцем, материнкою, цукром і сіллю. За дві-три хвилини до готовності додаємо лимонний сік. Даємо охолонути.
3. Вмикаємо духовку й піднімаємо температуру до 250 градусів.
4. На деку, застеленому папером для випікання, розтягуємо руками тісто для піци (сам корж може бути круглим, овальним і навіть, як тепер модно, неправильної форми).
5. У центр отриманого «коржа» викладаємо соус і швидкими рухами по колу розмазуємо його по всій поверхні, залишивши недоторканим край піци завширшки до 1 см. Щедро збризкуємо оливковою олією, рівномірно викладаємо моцарелу й посипаємо листям базиліку.
6. Запікаємо в духовці 15–20 хвилин.
7. Подаємо гарячою.