Про пасту тальоліні з лимоном і пармезаном, прогулянку в нікуди та людську природу

У моєму сьогоднішньому житті є чимало речей, які на перший погляд можуть здатися вам порожніми й навіть безглуздими, але які я так само безнадійно люблю…

Наприклад, наші з Юлею прогулянки до кавового кіоску: ось, здавалося б, яка нездоланна сила (хотілося б і мені знати!) штовхає нас на перехід за п’ять кварталів від дому до непоказної сіро-блакитної споруди, що самотньо стирчить посеред вулиці Радянської та прозвана в суконних надрах місцевої міської ради МАФ (мала архітектурна форма)? Адже дорогою до цього кіоску я знаю щонайменше два місця, де можна без жодних проблем зробити те, заради чого ми туди прямуємо, — перше з них — наша кухня з чудовою львівською кавою та моєю улюбленою керамічною туркою ще з тієї Німеччини… демократичної. На це в мене немає відповіді: звичайне стояння біля металевого столика, кимось розмальованого незмивним фломастером; молоденька дівчина, яка варить каву стабільної середньої якості й обеззброююче щиро усміхається кожному, хто просунув у віконце сімнадцять гривень; наша неспішна розмова ні про що й у нікуди, а часто про готування (воно всюдисуще, це готування, де б ми не опинилися вдвох, я і Юля!) — що з переліченого?

Зізнайтеся, ви теж часом заводите дивні звички, які потім не можете собі пояснити, як і позбутися їх. Така, вочевидь, природа людей — вигадувати собі всілякі незрозумілі квести й гандикапи й тим відрізнятися одне від одного.

Утім (якщо це комусь допоможе), на таких марних звичках, що іноді переростають у традиції й із часом набувають власної історії, будується весь наш суспільний устрій…

Ось і сьогодні ми нависаємо над синім столиком, укритим різнобарвними миколаївськими ієрогліфами, — Юля з традиційним капучино в картонному стаканчику, я з чаєм — і зависаємо. Точніше, з цілком зрозумілими лінощами (бо неділя!) тихо, схилившись одне до одного, обговорюємо наше обіднє меню. Хочеться, щоб воно було простим, як цей квітневий ранок, сирий і похмурий, але вже по-весняному теплий.

Нас не можна назвати ненажерами (ні мене, ні, тим паче, Юлю), і хоча знаходити нові та незвичайні страви, а потім їх готувати — наше улюблене заняття в теперішньому житті, їмо ми до смішного мало. Ось чому іноді буває так: їсти не хочеться, але начебто треба. Тоді ми намагаємося приготувати щось зовсім невигадливе, легке, але достатньою мірою елегантне. Такими, наприклад, сьогодні видаються нам споконвічно тосканські тальоліні, гладка й шовковиста паста, приправлена соком і цедрою лимона, дрібкою чилі та щедро посипана Парміджано Реджано, — просто й смачно.

Мені подобається поєднання лимонної цедри та перцю чилі через його «підбадьорливий» ефект: чилі (не надто гострий, звісно) зігріває, а тонкий аромат цедри згладжує всі «шорсткості» страви, облагороджує її. Ложка м’якого козячого сиру разом із всюдисущим пармезаном завершує картину в кількох пастельних тонах, не даючи останньому особливо «виділятися». Усе це за якихось десять-п’ятнадцять хвилин!

Отже, Tagliolini al limone…

(на дві порції)

ІНГРЕДІЄНТИ:

• 200 грамів тальоліні або лінгвіні (або по 100 грамів на персону)
• 1 маленький свіжий перець чилі (добре подрібнити)
• 1 столова ложка подрібненої петрушки
• 2 столові ложки (з гіркою) м’якого козячого сиру
• Половина склянки білого сухого вина
• 1 лимон (розрізати на чотири частини)
• Цедра одного лимона (подрібнити)
• 50 грамів вершкового масла (кімнатної температури)
• Пармезан до смаку (дрібно натерти)
• Добра оливкова олія
• Морська сіль і свіжомелений білий перець

ПРИГОТУВАННЯ:

1. Ставимо на вогонь каструлю з водою для тальоліні. Коли вода закипить, додаємо пасту й солимо. Варимо її рівно стільки, скільки зазначено на вашій упаковці. За цей час цілком можна встигнути приготувати соус.
2. Тим часом нагріваємо на слабко-середньому вогні вершкове масло та оливкову олію, потім додаємо лимонну цедру (небажано, щоб разом із цедрою в соус потрапили білі частинки шкірки) й готуємо буквально одну-дві хвилини.
3. Після цього вливаємо лимонний сік і половину склянки вина, даємо трохи покипіти 3–4 хвилини й додаємо м’який козячий сир.
4. Пробуємо, приправляємо чилі, сіллю та меленим білим перцем.
5. Кладемо в соус готову пасту й акуратно перемішуємо. Посипаємо петрушкою та пармезаном.
6. Подаємо теплою з пляшкою доброго сухого вина. ))