Про пряний грибний суп із ніжним кокосовим молоком і про духів — із тайських нотаток

Коли ми (я і Юля) вперше побували в Таїланді, перше, що впало в око, — це дивні споруди у вигляді своєрідних пагод із відкритою для погляду перехожих внутрішньою частиною, які стояли біля кожного входу до житла на невисокому (у дві третини людського зросту) різьбленому стовпі й дуже нагадували іграшкові будиночки — і своїм малим розміром, і наївною недоладною яскравістю архітектури. Тайці називають їх «санпрапум» і будують для духів — «прапумтьяуті». В одному такому санпрапумі за задумом влаштовувача може жити один або кілька духів, які охороняють дім його власника, а також територію навколо цього дому. Вони, ці споруди, розкішно оздоблені позолотою й розписані яскравими, веселими фарбами — що багатший господар, то більше позолоти й напівдорогоцінного каміння на санпрапумі. На «ґанку» біля кожного такого будиночка з духами традиційно завжди стоять свіжі квіти, вода, ароматичні палички — маленьке щоденне підношення тайської родини своїм захисникам і покровителям.

Такої кількості духів, існування яких офіційно визнане тайською релігійною доктриною (гм, це я так мудровано про буддизм), як у цього народу, я не зустрічав у жодній країні світу. Завдяки їм культура Таїланду в багатьох своїх аспектах має яскраво виражений містичний характер. А в буддизм місцевого розливу інтегровано численні тайські легенди й перекази або, якщо хочете, просто казки. На багатьох настановах відверто містичного характеру побудована й місцева кухня — починаючи від поєднання інгредієнтів у тайських стравах, а також способів їх приготування, і закінчуючи ритуалом споживання їжі.

Тайських духів зазвичай називають збірним терміном «фі». Переважна їх частина веде нічний спосіб життя, за винятком добре відомого Прета (його часто описують як величезного, «завбільшки з пальму» духа, який страждає від постійного недоїдання через те, що в нього надто маленький рот).

Тайських духів можна виявити в найрізноманітніших місцях: у будинках (зокрема, в покинутих), на певних деревах, на кладовищах поблизу буддійських храмів. Деякі з них, які воліють жити в горах і лісах, називаються відповідно «Фі Хао» та «Фі Па». Жіночі духи населяють, як правило, дерева, і їх величають «Нанг Маї» (пані дерева).

До найвідоміших тайських духів належать:

«Чао Кам Наї Вень» — дух, який насилає на людину хвороби як покарання за неправедні вчинки;

«Хун Файон» — володіє чорною магією, якою можуть скористатися люди;

«Хвай Цану» — володіє африканською магією вуду, багато тайців порівнюють його з дияволом і вважають духом руйнування;

«Краханг» — духи, що літають ночами;

«Красу» — дух у вигляді жіночої голови зі звисаючими нутрощами;

«Куман Цонг» — духи маленьких дітей, душі яких були захоплені чорними чаклунами вуду,

і багато-багато інших. Лише в цій найпоширенішій категорії тайських духів я нарахував сорок одну містичну сутність. А загалом (разом із численними другорядними духами) цей список буде в рази більшим.

Усі духи в тайській культурі найчастіше поводяться доброзичливо щодо людей. Багато духів мають власні святині, вівтарі тощо. Найважливішим із них у тайському пантеоні присвячено цілі храми. Такою є Ма Нак Пхра Ханонг, якій присвятили святилище при храмі Ват Махабут у Бангкоку, столиці Таїланду. Із цим самим духом пов’язана найвідоміша історія в епосі тайського народу. На основі цієї історії ще 1959 року було знято фільм, слідом за яким створили ще кілька кіноверсій цього самого епосу.

З буддизмом і тайською міфологією нерозривно пов’язана вся місцева кухня, що надає їй певного містицизму, а кожну страву часто перетворює не лише на витвір мистецтва, як це нерідко трапляється в руках місцевих кухарів, а й на короткий філософський трактат. Адже їжа для тайців — це не стільки задоволення фізіологічних потреб, скільки світогляд…

Ось тепер із чистою совістю та відчуттям частково виконаного обов’язку (частково, бо є багато такого, про що я ще не розповідав вам про цю дивовижну країну) можна перейти до пряного супу з ніжним кокосовим молоком.

Кількість інгредієнтів розрахована на 2–4 порції (чашка 300 мл).

Інгредієнти:

• 50 грамів сушених білих грибів (замочити у двох літрах гарячої питної води й залишити за кімнатної температури на 1 годину)
• 200 грамів шиїтаке (якщо гриб великий, розрізати навпіл або на чотири частини)
• 1 маленька цибуля-порей (нарізати тонкими кільцями лише білу частину)
• 2 зубчики часнику (почистити й розчавити ножем)
• 1 маленький свіжий перець чилі (видалити насіння, нарізати тонкими кільцями) — для подавання
• Пів чайної ложки пасти чилі
• 1 см свіжого кореня імбиру (почистити й натерти)
• Пів стебла лемонграсу (злегка відбити кулінарним молотком)
• 200 мл кокосового молока
• 1 столова ложка соєвого соусу
• 1 чайна ложка вустерського соусу
• 1 чайна ложка рибного соусу
• Свіжовичавлений сік половини лайма
• 1 столова ложка меду
• Щіпка меленої кориці
• Мелений мускатний горіх на кінчику ножа
• Рослинна олія

Приготування:

1. Спочатку відкидаємо білі гриби на друшляк і ретельно промиваємо під проточною водою. Настояну на грибах воду проціджуємо через один шар марлі й залишаємо для бульйону.
2. Нагріваємо в сотейнику рослинну олію разом із медом і обсмажуємо в ній часник. Коли він почне пахнути, додаємо цибулю й добре її підрум’янюємо.
3. Потім всипаємо шиїтаке, білі гриби й готуємо їх на середньому вогні 8–10 хвилин, час від часу помішуючи, щоб не підгоріли.
4. Після цього вливаємо літр грибного бульйону, кокосове молоко, сік лайма, соєвий, рибний і вустерський соуси. Додаємо імбир, лемонграс, пасту чилі, корицю та мускатний горіх. Зменшуємо вогонь до слабкого й тушкуємо 10–12 хвилин.
5. Вимикаємо вогонь і даємо трохи охолонути. Дістаємо лемонграс і перекладаємо суміш у чашу блендера. Перебиваємо до однорідної ніжної маси, а потім перетираємо через сито. Пробуємо на сіль. За потреби додаємо ще трохи соєвого соусу.
6. Готовий суп розливаємо по сервірувальних чашках, прикрашаємо кільцями перцю чилі й подаємо до столу теплим.