Піца, яку вигадав сам…

Якби хтось запитав мене, у чому секрет найсмачнішої та найсправжнішої піци, я б, ані секунди не замислюючись, відповів — у її товщині. І справді, скільки разів вам до рук потрапляв товстий глевкий корж із чимось невиразним, сірувато-бурого відтінку на поверхні, який офіціант, що його приніс, або посильний, що привіз на ваше замовлення, нахабно називав піцою?! Тому ще раз повторюю вам, що піцою має право називатися лише те, що спечене з найтоншого коржа (у жодному разі не пересушеного!), а також найсвіжіших (наголошую, найсвіжіших!) і дуже тонко нарізаних овочів.

На цій, найсмачнішій і найсправжнішій піці не повинно бути забагато соусу, а лише рівно стільки, щоб той, хто її куштує, міг відчути ледь уловний, тонкий аромат такого соусу. Найкращий соус для піци — це, звичайно, томатний.

Вона також не може бути перевантажена великою кількістю м’ясного, бо, щиро кажучи, легка, майже повітряна піца за самою своєю природою не призначена для перенесення «тягарів». Так… трохи прошуто або, на крайній випадок, хамону, або, вже на найгірший випадок, салямі. Утім, зізнаюся чесно, наявність салямі в піці викликає в мене глухе роздратування — це якби на шкіряні сидіння в доброму Бі-Ем-Дабл’ю надягти чохли-майки (усі ж, сподіваюся, знають, яка саме порода громадян користується такими чохлами!)

Справжня піца — це також не вмістилище для спецій. Сіль, трохи перцю й зовсім трішки середземноморських трав — ось усе, чим варто було б її приправити, інакше ви просто ризикуєте зіпсувати аромат і смак прісного тіста в поєднанні зі свіжими овочами.

Оливки та гриби в піці (іноді каперси), як на мене, — складники практично неминучі. Оливки й каперси надають смаку піци необхідної глибини та насиченості (до речі, з ними теж бажано не переборщити — особливо з каперсами! — бо в процесі маєте шанс розгубити всі інші смаки). Гриби ж — чудова заміна будь-якого м’яса.

Що стосується сиру, то до нього я висуваю лише дві вимоги: по-перше, він має бути відмінної якості — парміджано-реджано, горгонзола або рикота (дешевий, гіркуватий на смак сир, зроблений жадібними й недобросовісними виробниками з додаванням пальмової олії, — це гарантована смерть для вашої піци); по-друге, сиру, навіть доброго, не повинно бути багато на піці, інакше своїм характерним присмаком він переб’є аромат овочів. Одним словом, міра, міра й ще раз міра — ось що важливо постійно пам’ятати, коли готуєте піцу.

Слово «піца» (італ. — pizza) вперше з’явилося 997 року серед латинських текстів, виявлених у невеликому містечку Гаета (південна частина Італії), яке на той час входило до складу Візантійської імперії. В одному з цих текстів ішлося про те, що «орендареві цього (не зазначено якого — авт.) майна наказано давати єпископу Гаети дванадцять піц кожного дня Різдва й ще дванадцять піц кожного дня Великодньої неділі». Найближчим попередником піци була «фокача» (лат. — focaccia), плаский хліб, який запікали в попелі й який був відомий римлянам як «panis focacius» (у Давньому Римі його подавали, як правило, з різними наповнювачами зверху — м’ясом, овочами, сиром тощо). Піца в її сучасному вигляді з’явилася, найімовірніше, у Неаполі, коли тут на початку XVIII століття до фокачі почали додавати томатний соус. Спочатку піцу готували переважно в провінції, хоча вона й користувалася популярністю серед селян завдяки простоті приготування та відносній дешевизні, але ситуація докорінно змінилася після Другої світової війни, коли війська союзників, що квартирували тоді в Італії, розкуштували й належно оцінили піцу серед інших відомих італійських страв.

У піци є одна незаперечна перевага. Якщо ви дотримуватиметеся викладених вище правил, вам не вдасться її зіпсувати. Крім того, піца настільки варіативна у своїх численних поєднаннях різних інгредієнтів, що здатна задовольнити будь-які, зокрема й найсміливіші фантазії. Піца готується швидко — якихось сорок-п’ятдесят хвилин (разом із «духовковою» частиною), а з’їдається, на жаль, ще швидше. ))) Утім, добра піца здатна замінити собою повноцінний обід — поживний, водночас дієтичний і, поза всяким сумнівом, смачний.

(для піци на двох)

Інгредієнти для піци:

• Тісто для піци
• По половині солодких перців — червоного й зеленого (нарізати дуже тонкими півкільцями)
• 1 невелика головка червоної цибулі (почистити від лушпиння й нарізати тонкими півкільцями)
• 1 великий помідор (нарізати тонкими півкружальцями)
• 150 грамів печериць (нарізати тонкими пластинками)
• 4–5 зубків часнику (очистити від лушпиння й тонко нарізати)
• Половина стручка каєнського перцю (нарізати тонкими кільцями).
• 6 оливок каламата (розчавити ножем і видалити кісточки)
• 1 чайна ложка каперсів (розчавити ножем)
• 3–4 стрілки зеленої цибулі (нарізати великими шматочками лише зелену й блідо-зелену частину)
• 1 столова ложка пармезану (дрібно натерти)
• Сіль

Інгредієнти для соусу:

• 1 столова ложка томатної пасти (без добавок)
• Пів столової ложки жирних вершків
• 1 чайна ложка бальзамічного оцту
• 1 неповна чайна ложка цукру
• 1 чайна ложка трав
• Пів столової ложки оливкової олії
• Морська сіль

Приготування:

1. Спочатку готуємо соус для піци. Для цього ретельно перемішуємо в маленькій каструльці всі інгредієнти, нагріваємо й, не доводячи до кипіння, готуємо 4–5 хвилин.
2. Нагріваємо духовку до 200 градусів.
3. Розкачуємо тісто в тонкий круг і кладемо на деко, попередньо застелене пергаментним папером для випікання. Змащуємо тісто шаром томатного соусу й рівномірно по всій поверхні тіста викладаємо овочі в такому порядку: ріпчасту цибулю, солодкий і гострий перець, гриби, часник, помідори, зелену цибулю, оливки та каперси. Солимо й посипаємо тертим сиром. Готуємо в духовці 20–25 хвилин.
4. Подавати гарячою відразу з духовки, попередньо нарізавши шматочками.