Піца зі смаженою зеленою цибулею та рикотою

Ви коли-небудь пробували за останні п’ятнадцять-двадцять років замовити піцу додому? Якщо так, то чи звертали ви увагу на те, що й у якому вигляді отримуєте за ваші 80–100 чесно зароблених гривень? І, нарешті, чи було це хоч раз смачно, чи до кінця дня вас мучила нещадна печія? Усі ці в певному сенсі риторичні запитання я ставлю вам недарма. Востаннє я замовляв піцу з доставкою 1994 року (тоді в Києві було лише сім чи вісім таких пекарень). Це була якась пекарня, що називалася, здається, «Везувіо-піца», і, до речі, пекли вони зовсім непогані п’ять чи шість видів піци. Оскільки було це давно, то можна вже сказати, що все це неправда й травою поросло. Бо те, що стало відбуватися з піцою трохи пізніше, можна охарактеризувати лише одним словом — «геноцид». Починаючи десь із другої половини 90-х років минулого століття ціла багатотисячна армія фірм, фірмочок, їдалень, кіосків, сараїв стала займатися цим, як виявилося, досить прибутковим бізнесом. І мені тепер здається, що хтось дуже впливовий і злий наказав усім цим «тисячам» звести нанівець усі зародкові уявлення українського обивателя про італійську кухню в особі одного з її головних світових форпостів — сучасної піци, що склалася в неаполітанській традиції багато століть потому після першої письмової згадки самого слова «pizza» 997 року. Зробити це виявилося зовсім нескладно, і в нашій країні цей злочин залишився непоміченим, оскільки дуже легко, а головне, органічно вписувався в контекст усього того, що відбувається в цій країні останні двадцять п’ять років. Погодьтеся, кругла дата!

Ось сьогодні я взяв і відкрив в інтернеті навмання сторінку однієї місцевої «конторки» з випікання й доставки піци та дійшов невтішного висновку, що в цього «могутнього і злого» все чудово вийшло. Конторка пропонує вибір із 32 видів піци. Середня ціна коливається в межах 85–90 гривень. Я вирішив пильніше придивитися до товару, тобто оглянути його в лице. Що ж я виявив? Ну, для початку, собівартість кожної піци за моїми дуже приблизними й скромними підрахунками (з урахуванням сезону) не перевищувала 15–20 грн. Вибір інгредієнтів (і це за такої кількості запропонованих видів!) намертво зупинився на цифрі «8» — дешева ковбаса, дешева шинка, мляві помідорчики, цибуля, кукурудза (напевно, заморожена), печериці (теж, можливо, заморожені), дешевий сир і підозрілого вигляду маслини без кісточки (тобто знову ж таки найдешевші). Ну, і тепер дайте мені відповідь — що це таке, як не геноцид у свідомості українського споживача однієї з найкращих кухонь у всьому світі?!

Тому дуже тривалий час, почувши слово «піца», я зіщулювався й ішов у повну відмову. Тривало все це доти, доки ми з Юлею не почали готувати піцу вдома. І навіть того першого разу в нас це вийшло так, що ми «умолотили», не встаючи, два величезні прямокутні коржі розміром із наше деко, тобто — 40×35 см! Честь піци було відновлено, принаймні в нашому домі. Але незначна ідіосинкразія, як певний залишковий синдром після тривалої хвороби, усе ж збереглася. У мене досі викликають тремтіння такі назви, як «Маргарита» (одного разу нею отруївся), «Вегетаріанська», «Шинкова», «По-козацьки» тощо.

Ми намагаємося ділитися такими рецептами піци, які не надто схожі на традиційні. Ви це вже помітили, напевно. Зате вони дуже смачні!

Інгредієнти для коржа:

• 280 г звичайного борошна
• 1 пакетик сухих дріжджів
• 1 ч. л. морської солі грубого помелу
• 2 ст. л. оливкової олії першого холодного віджиму
• 240 мл теплої води

Інгредієнти для піци:

• 1 великий пучок зеленої цибулі
• 150 г моцарели, порваної руками на шматочки, злегка притиснуті пальцями
• 150 г рикоти
• Оливкова олія першого холодного віджиму
• 2 кав. л. грубо подрібненого чорного й червоного гострого перцю горошком
• Велика морська сіль

Приготування:

1. Спочатку приготуємо тісто. Для цього кладемо в миску пшеничне борошно, сухі дріжджі й морську сіль. Після цього додаємо оливкову олію та частинами воду. Добре перемішуємо.
2. Посипаємо стіл борошном і викладаємо на нього нашу суміш та ретельно вимішуємо, доки тісто не стане пружним, але податливим.
3. Змащуємо велику миску олією й кладемо туди тісто. Накриваємо тканиною та витримуємо кілька годин за кімнатної температури, доки воно не збільшиться вдвічі.
4. Вмикаємо духовку й нагріваємо її до 220 градусів Цельсія.
5. Тим часом солимо, перчимо й рясно збризкуємо оливковою олією зелену цибулю (якщо стрілки цибулі не вміщуються у сковороду, можна розрізати їх навпіл).
6. Нагріваємо гриль-сковороду з ребристою поверхнею й смажимо на ній зелену цибулю доти, доки вона не прив’яне й не підсмажиться до коричнево-чорного кольору.
7. Коли тісто буде готове, руками розтягуємо його в не дуже товстий корж нерівної форми й у мальовничому порядку розподіляємо на ньому рикоту, моцарелу та зелену цибулю, посипаємо гострим перцем. Відправляємо запікатися на 15 хвилин, доки корж не стане хрустким і не змінить колір, а сир не розтане.
8. Що робити далі, ви знаєте не гірше за нас.