Ароматний томатний соус у південноазійському стилі

Цей ароматний томатний соус у південноазійському стилі народився з нагоди. Просто нашому  хлібцю з товченої картоплі, смажених шматочків цукіні, портулаку та сиру камамбер був потрібен гідний соус-супутник — і його було створено!

Не хочу вихвалятися й навіть не маю такої звички, але цей томатний соус зрештою настільки нам сподобався, що ми вирішили присвятити йому окрему публікацію в нашому кулінарному блозі, бо він на це заслужив.

Ви запитаєте, чому звичайний томатний соус, який зовнішнім виглядом лише зовсім трохи відрізняється від найпримітивнішого магазинного кетчупу, у своїй назві раптом був наділений титулом південноазійського? Що ж, так сталося не лише через його інгредієнти, хоча значною мірою вони й несуть на собі виразні ознаки азійської культури харчування: маються на увазі велика кількість часнику, неодмінний для східних кулінарних традицій сухий карі, сухий же рейган (тобто базилік) і, нарешті, кисло-солодкий фруктовий сироп дошаб… Тут річ радше у смакових інтонаціях і букеті ароматів, що супроводжують цю чудову приправу, приготовану на помідорній основі.

Про кухню Південної Азії я просто зобов’язаний сказати кілька слів! Хоча цю величезну територію з населенням 1,75 мільярда людей, площею більшою, ніж увесь Європейський Союз, незліченною кількістю діалектів і мов, а також тисячолітньою писемною історією охарактеризувати кількома реченнями просто неможливо. Адже у цих краях за минулі дві-три тисячі років відбулося стільки справді глобальних культурних зрушень! Тоді як більшість дхармічних релігій (переважно буддизм, індуїзм, сикхізм і джайнізм) глибоко вкорінені саме у цьому регіоні, тривалий час тут мирно співіснували такі засадничі світові релігії, як іслам, християнство та юдаїзм. Поряд зі згаданими віруваннями у Південній Азії певний час процвітав зороастризм, який, як відомо, був принесений парсами, вихідцями з давньої Персії. Усі ці релігії зробили свій внесок у калейдоскоп смаків, який тепер традиційно називають «індійською кухнею». Наприклад, індуси практично не їдять яловичини, але віддають перевагу молочним продуктам, таким як йогурт і сир (панір). Серед мусульман Північної Індії та близьких до неї районів Пакистану популярні карі з козячого м’яса й страви з м’яса, приготованого у тандурі; місцеві євреї завжди уникали змішування молочних продуктів і м’яса через правила кашруту й готували свої страви, використовуючи замість молока яйця; а парси у Гуджараті привнесли до кухні регіону безліч розкішних ароматних страв на кшталт «думпахт», який довго томлять у печі, запечатуючи верхню частину горщика з їжею, що готується, хлібом.

Упродовж усієї історії згаданого субконтиненту ним часто керували чужоземці. Історія регіону пам’ятає Імперію Маур’їв, Імперію Гуптів, Імперію Великих Моголів, Британське панування і, нарешті, Індійську державу в її сучасному вигляді. Усі названі імперії, зокрема британська, зробили свій вагомий внесок у кулінарні традиції краю, і тепер південноазійська кухня стала саме такою, якою ми знаємо її сьогодні. Сусідні держави також дали про себе знати. Наприклад, існує цілий набір індійсько-китайських страв, що становлять меню китайських іммігрантів колоніальної епохи й адаптовані до наявних тут смаків.

(розраховано на одну склянку соусу)

Інгредієнти:

• 600 г стиглих помідорів сорту сливка (коротко бланшувати, очистити від шкірки, насіння й зайвої рідини, натерти на тертці з великими отворами)
• 5 середніх зубчиків часнику (очистити від шкірки й дрібно порубати)
• 1 чайна ложка порошку карі
• 1 чайна ложка сушеного базиліку
• 20 мл виноградного дошабу
• 40 г топленого масла
• Морська сіль середнього помелу

Приготування:

1. У великій сковороді на середньому вогні нагріваємо топлене масло й обсмажуємо в ньому часник, карі та сушений базилік протягом 2 хвилин. Потім додаємо до сковороди помідори й продовжуємо готувати ще 10 хвилин, час від часу помішуючи.
2. Знімаємо з вогню.