Кукурудзяні млинці із сиром та смаженою свининою по-венесуельськи, або «качапа»

“Cachapas” (іспанською вимовляється як “кацапа”, а у нас – “качапа”) або “arepa de chócolo” (читай – “арепа де чоколо”) – це млинці, які за давньою традицією готуються з кукурудзяного борошна. Найбільш поширеною є ця страва у Венесуелі, хоча щось подібне можна зустріти і в інших латиноамериканських країнах. Качапа товстіші за млинці, до яких звикли ми; їх готують з борошна досить грубого помелу, і тому вважається допустимим, коли в таких млинцях трапляються маленькі частинки не розмелених до кінця кукурудзяних зерен.

Зазвичай качапа їдять із «кесо де мано», м’яким сиром, що нагадує італійську моцареллу, а іноді доповнюють їх смаженими шматочками «чичаррон», тобто свинини. Начинка для качапа може зустрічатися і складніше: деякі її варіанти включають різні види інших сирів або їх комбінацій, вершки або навіть фруктовий джем. Подають качапа як закуску (найчастіше разом з маргарином або вершковим маслом), а також як повноцінний сніданок, і тоді в них з’являються згаданий вище сир та м’ясо.

Качапа мають довгу історію, яка бере свій початок ще в доколумбові часи, коли корінні жителі перемелювали кукурудзяні зерна за допомогою кам’яних жорен, готували з них тісто, а потім запікали біля домашніх вогнищ. Багато істориків вважають, що ця страва була вигадана кимось із корінних американських народів: майя, інками чи ацтеками. Інші відносять винахід качапа до пізніших часів, а авторство залишають за такими індіанськими племенами як яномами, аравак і паріас.

Північна та центральна частини Венесуели завжди славилися своєю солодкою кукурудзою. Жителі цього регіону використовували її для особливих випадків, до останніх також приурочувалося приготування качапа. Сьогодні венесуельці не так часто смажать качапа вдома, бо за цілком доступною ціною і далеко не найгіршої якості їх можна придбати в крамницях вуличних торговців, придорожніх кантинах, а також скуштувати вишуканіші їх варіації в місцевих ресторанах.

У Колумбії качапа відомі як «апера де чокло», в Ліанос Орієнталіс, колумбійських преріях їх прийнято називати «арепа де маїс хохото» або «тьєрно» (м’яка кукурудза). У колумбійських кукурудзяних млинцях трохи більше цукру, ніж у венесуельських. Крім того, до них традиційно додається ваніль. Подають арепа де маїс хохото, як правило, з яйцями та «галло пінто» (також «галлопінто»- поширена в латиноамериканській кухні страва, що складається з рису, квасолі, овочів та зелені). Подібний ситний сніданок – не рідкість і в Коста-Ріці.

До всього сказаного мені залишається лише додати, що у Венесуелі заклади, які спеціалізуються на приготуванні млинців качапа, місцеві жителі називають «качапера». Однак якщо вам випаде нагода опинитися тут на відпочинку або у відрядженні, то я б порадив вживати цей термін з усією можливою обережністю, бо він також використовується як принизливе визначення лесбіянок. Те саме, до речі, стосується і Пуерто-Ріко.