Мокачино — десерт-морозиво з мигдалем, вершками, шоколадом і «Бейлісом»

Не знаю, чи казав я вам про це раніше, але я не люблю лікери. Не жалую я їх іще з тих, уже далеких, радянських часів, коли будь-який наш лікер був стовідсотковим і беззаперечним творінням радянської хімічної промисловості — без строку придатності та практично без жодних обмежень в асортименті (будь-який, тобто!) Багато хто з вас, мабуть, уже так і не встиг скуштувати такого лікеру. Опишу буквально двома словами свої відчуття від ковтка знаменитого «Вишневого»: печіння на язиці, яке з часом стає сильним; лячна солодкість, наче ви щойно поклали до рота столову ложку цукру — а раніше цукор був не такий, як нині; далі щось схоже на смак вишні — з виразним отруйно-тривожним післясмаком, після якого виникає негайний та інстинктивний порив запити все це великою кількістю води. Існувало неозоре розмаїття варіантів (читай — хімічних сполук) цього дива, які всім своїм існуванням і різноманіттям на полицях радянських магазинів підкреслювали велич найсильнішої у світі радянської хімічної науки. Вишневий, кавовий, аличевий, кизиловий, пряний, шоколадний, лимонний, журавлинний, полуничний, малиновий, ювілейний… І це лише те, що я називаю вам із пам’яті, а скільки ще невідомих світові шедеврів подібної продукції створювали в найдальших закутках нашої тоді великої, єдиної й неподільної батьківщини СРСР — десь, наприклад, у Пскемському районі Джалал-Абадської області Киргизької РСР… Пізніше, коли наприкінці вісімдесятих років минулого століття часи змінилися й на ринок почали потрапляти лікери з Європи, мені вже було запізно змінювати свої звички, і так воно якось і залишилося…

Гадаю, з цього короткого кулінарного екскурсу в історію СРСР вам має бути зрозуміло, чому я не люблю лікери. Але ця моя набута років так сорок п’ять тому нелюбов до загалом ні в чому не винного напою зовсім не поширюється на «Бейліс» — ірландський вершковий лікер на основі ірландського віскі, спиртів і молочних вершків, із шоколадними та ванільними нотами.

Тому немає нічого дивного в тому, що, щойно в рецепті цього десерту нам знадобився лікер, одразу ж було запропоновано й одноголосно обрано «Бейліс»! Він цілком органічно вписався в наше морозиво-мокачино з вершками, шоколадом і подрібненим мигдалем. Хоча назвати десерт мокачино морозивом теж язик не повертається. Адже в будь-якому домашньому морозиві — а багато хто з вас, ми з Юлею в цьому впевнені, мав хоча б один такий досвід на своїй кухні! — хоч як старайся, неминуче залишаються кристалики льоду. Цього неприємного недоліку зовсім немає в пропонованому десерті. Мокачино весь час зберігає ніжну кремоподібну консистенцію, навіть у замороженому вигляді.

Ви будете задоволені новим поповненням своєї колекції десертів. Ця проста в приготуванні, демократична й водночас стильна страва однаково добре пасує як до звичайного солодкого частування після обіду, так і до меню урочистої події, де ви як господиня дому маєте бути на належній висоті й отримати заслужені компліменти від вдячних гостей.

(на 4–6 порцій)

Інгредієнти:

• 125 г цукру-піску
• 1 ст. л. доброї міцної кави (арабіка з невеликою кількістю робусти)
• 180 г темного несолодкого шоколаду з високим вмістом какао (крупно натертого)
• 80 г мигдалю
• 80 мл «Бейлісу»
• 375 мл вершків для збивання

Приготування:

1. У невеликій кількості окропу бланшуємо мигдаль, викладаємо на дошку й очищаємо від шкірки. Потім нагріваємо сковороду й обсмажуємо в ній очищені горіхи до золотистого відтінку. Після цього крупно січемо ножем.
2. У велику турку насипаємо столову ложку кави з гіркою й вливаємо 150 мл води. Заварюємо. Потім додаємо цукор і розмішуємо до розчинення.
3. Приготовану каву вливаємо в блендер і додаємо шоколадні крихти та «Бейліс». Збиваємо близько 3 хвилин. Даємо охолонути до кімнатної температури.
4. У невеликій каструльці збиваємо вершки до стійких піків, перекладаємо їх до охололої шоколадної суміші й перемішуємо.
5. Розкладаємо десерт по окремих креманках, накриваємо плівкою й ставимо в морозильну камеру приблизно на 8 годин. Після цього ваш десерт буде готовий.