Незвичайна й довга історія чаю. Текст дев’ятий

Чай у Кореї. Корейська чайна церемонія Дар’є.

Перша письмова згадка в історії чаю в Кореї про піднесення чайного напою давньому богові датована 661 роком нашої ери. Йдеться про дух легендарного царя Суро, засновника корейського царства Кимгван Кая (42–562 рр.). Інші тексти раннього середньовіччя, що з’явилися в період династії Корьо (918–1392 рр.), також свідчать про те, що в корейських буддійських храмах підносили чай духам шанованих ченців.

У період династії Чосон (1392–1910 рр.) імператорський двір і корейська аристократія використовували чайні церемонії для звичайних обрядів. Так званий щоденний чайний обряд був, по суті, звичайним денним чаюванням. Тоді як «спеціальний чайний обряд» призначався для особливо урочистих випадків. Наприкінці історичного періоду згаданої династії до чайних церемоній долучилися простолюдини, які використовували їх (переважно за прикладом із китайського тексту Чжу Сі «Сімейний етикет») для вшанування пам’яті предків.

Звичайним посудом для проведення чайних церемоній був кам’яний. Часто також використовували кераміку, а ось фаянсові чайні сервізи (особливо так звані імператорські — з драконами) були великою рідкістю й коштували дуже дорого. Найпоширенішим видом чаю, який використовували в корейській чайній церемонії, був чорний чай, спресований у вигляді коржа, за формою та смаком подібний до китайського пуеру, який і досі користується великою популярністю в Піднебесній. Однак буддійські ченці завозили до Кореї дедалі нові сорти чаю, змінювалася також і сама чайна церемонія. У Кореї з’явилися такі нові й відразу популярні види зеленого чаю, як «чаксоль» (перекладається як «горобиний язичок») і «чун-но». Крім того, були широко поширені «чонхачун» і «учон», а також місцеві чаї: із квіток хризантеми, з листя хурми. Останні, як правило, мали сезонний характер.

Корейська чайна церемонія Дар’є (茶禮) — традиційна й широко поширена серед корейців форма чаювання. Дослівно «дар’є» можна перекласти як «чайний етикет» або «денний обряд чаювання». Корейські історики вважають, що Дар’є вже понад тисячу років. Головною особливістю корейської чайної церемонії є отримання задоволення від природного смаку чаю в якомога менш формальній обстановці.

Важливі національні ритуали, пов’язані з чаюванням, проводили під час засідань урядовців або так званого табангу. Принаймні одну таку чайну церемонію описано в «Офіційній історії Корьо», де йдеться про прийом при імператорському дворі китайського посланця.

У період династії Чосон ритуальні чаювання тривали, а сама чайна церемонія розвивалася й набувала дедалі нових рис. Чайну церемонію «табанг» могли призначати й проводити лише члени імператорської родини.

Усі види чайних церемоній (а в Кореї їх було відомо п’ять) кодифікували 1474 року в документі, який називався «П’ять національних обрядів».

Чай у Кореї завжди вирощували інакше, ніж у Китаї чи Японії, через особливості місцевого клімату. Річ у тім, що в Кореї загалом холодніше, ніж у згаданих країнах, тому сезон збирання чайного листя тут завжди починався ближче до кінця зими, перед самою весною. У цей період у горах, де переважно росли чайні дерева, було ще дуже холодно, а до того ж небезпечно, адже тут водилося багато диких тварин. У давнину ця обставина завдавала чимало клопоту збирачам чаю в Кореї.

Крім того, у краях, де на корейській землі традиційно росли чайні дерева, також сіяли зернові. Збирання врожаю чаю та зернових збігалося в часі, але чай у всі часи вважали пріоритетнішою культурою, оскільки він приносив корейській скарбниці чималі доходи. Збирачі чаю завжди сплачували імператорові великий податок. Так тривало доти, доки селяни, які збирали чайне листя, не збунтувалися й на знак протесту не спалили всі чайні дерева. Це сталося наприкінці епохи Корьо.

Табанг завжди підтримував вирощування чаю в країні, але обмежував кількість плантацій, щоб зберегти сільськогосподарський баланс з іншими не менш важливими культурами. Досі чайні дерева ростуть у Кореї на обмеженій території в гористій місцевості.

(далі буде)