Праліне для герцога Шуазеля й народу Бордо

Праліне значно рідше, лише у вигляді цукерок, використовують як самостійну страву, а найчастіше воно виступає хоч і важливим, але все ж додатковим інгредієнтом у солодкій випічці або якомусь десерті. Утім, це десерт, дуже смачний і… дуже знаменитий.

Історія походження праліне не містить точної дати й місця його народження. Однак багато кулінарних істориків та експертів давно зійшлися на думці, що цей десерт названий на честь французького дипломата, герцога Шуазеля, графа Плессі-Праслена. Справжнім автором праліне був, звичайно, особистий кухар герцога Клеман Лазань. Водночас цю історію переказують по-різному.

За однією з версій, Лазань підгледів цю ідею в дітей, які прокралися на кухню й виколупували з форми залишки мигдалю та карамелі від його солодкої випічки. Маестро Лазань застав дітей на запах саме в ту мить, коли вони намагалися сплавити мигдаль, карамель і цукор. За іншою версією, ідея праліне спала Клеману Лазаню на думку, коли один із його недбалих учнів випадково впустив жменю мигдалю в розплавлену карамель. Є ще одна, жартівливіша історія походження праліне, за якою граф Плессі-Праслен, відомий як невтомний ловелас, попросив свого кухаря придумати ласощі, що безвідмовно діяли б на жінок, які йому сподобалися, і зробили б залицяння ефективнішими. Саме тоді, мовляв, Лазань придумав для свого патрона маленькі пакунки із зацукрованими горішками, які в народі почали називати на честь графа.

Якою б не була справжня історія походження праліне, відомо, що спочатку цей десерт являв собою мигдаль, вкритий цукровою карамеллю. Ці цукерки назвали «праслен» — на честь господаря кухні, а не її шеф-кухаря. Останній згодом відкрив у Парижі крамницю солодощів, яку назвав «Дім праслена». У певному сенсі ця крамниця існує й сьогодні.

Усе ж, якщо відкинути дозвільні вигадки й підсумувати всю наявну інформацію із залученням письмово підтвердженої хронології та конкретних історичних фактів, отримаємо таке:

Перше праліне приготував кухар графа Плессі-Праслена маестро Лазань 1649 року. Це сталося в період так званої Фронди принців за правління Луї XIV, коли кардинал Мазаріні послав графа, як досвідченого перемовника й маршала Франції, на переговори з народом Бордо, який виступав проти влади аристократів. Однак перед носом графа просто зачинили двері! Тоді 14 грудня 1649 року він запросив представників бунтівників на грандіозний бенкет. Стіл на цьому бенкеті складався з восьми подач. Наприкінці вечора гостям винесли гігантське срібне блюдо з дивовижним десертом, а кожному гостеві вручили золоту ложку. Так народилося праліне!

І ось — лише уявіть собі на мить — ми пропонуємо вам приготувати десерт, якому вже майже чотириста років!

Звичайно, праліне можна купити й у магазині. Однак, повірте мені, приготований на вашій домашній кухні цей десерт буде значно смачнішим. До того ж робити його зовсім не складно.

Класичне праліне готують здебільшого з каштанів і мигдалю. Однак із таким самим успіхом ви можете використати кедрові горішки, волоські горіхи, пекан, фісташки та арахіс.

Готове праліне потрібно тримати в закритому контейнері без доступу повітря. У такому вигляді воно може зберігатися на полиці протягом кількох місяців. Паста з праліне, навпаки, зберігається в холодильнику не більше двох тижнів.

(приблизно на 400 грамів праліне)

Інгредієнти:

• 100 грамів мигдалю (бланшувати, очистити від шкірки й обсмажити)
• 100 грамів волоських горіхів (обсмажити й очистити)
• 250 грамів цукру
• Половина кавової ложки вишневого барвника (змішати із цукром)

Приготування:

1. У великій сковороді на середньому вогні нагріваємо цукор і готуємо, не перемішуючи, протягом 3–4 хвилин або доки цукор повністю не розчиниться.
2. Одразу додаємо горіхи, добре перемішуємо й викладаємо на заздалегідь підготовлену робочу поверхню, застелену промасленим папером для випікання.
3. Даємо охолонути, ламаємо праліне на шматочки.
4. Щоб приготувати з праліне пасту, потрібно тривалий час, щонайменше 10 хвилин, перебивати шматочки праліне в блендері. Це робимо для того, щоб горіхи за цей час виділили власну олію й суміш набула пастоподібного стану. Пам’ятайте, паста з праліне зберігається не так довго, як саме праліне, і бажано використати її протягом двох тижнів.