Про одну американську проблему, або урок на чужих помилках. Продовження

Я сам упродовж свого життя (не такого вже й довгого в масштабах історичного плину часу) спостерігав сумну картину того, як катастрофічно швидко «товстішає» американське суспільство. Як традиційні для більшої частини населення середнього віку батьківщини фастфуду захворювання травної системи, що майже неминуче призводять до збільшення ваги й ожиріння, перетворюються на педіатричне лихо цілого народу. Ця трансформація суті й назви проблеми, своєю чергою, докорінно позначилася на підходах до її причин і наслідків, а також на профілактичних заходах щодо їх усунення.

Як відомо, ожиріння суттєво збільшує ризик серцево-судинних захворювань і, як наслідок, призводить до зростання статистики інфарктів та інсультів. Крім того, останнім часом уже є свідчення того, що надмірна вага й ожиріння є однією з причин захворювання на деменцію (старече недоумство), більшість випадків якої так чи інакше пов’язана з кардіологічними патологіями або інсулінорезистентністю організму, або і з тим, і з іншим одночасно. Сьогодні поки що мало хто знає, що ожиріння також може стати причиною майже будь-якого різновиду раку. Роль надмірної ваги й ожиріння також досить велика в розвитку різних хронічних захворювань меншого масштабу — від остеохондрозу до апное.

Одним словом, ожиріння сьогодні має стосунок практично до всіх основних проблем зі здоров’ям, що виникають повсюдно в більшості членів сучасного суспільства, і цей зв’язок постійно посилюється. Найгірше те, що зовсім останнім часом це торкнулося й дітей.

Це, з одного боку, трагічно, а з іншого — комічно, тому що ожиріння ніколи не належало до тих видів захворювань, яким не можна запобігти. Ще до того, як наше суспільство почало систематично й послідовно виключати фізичну активність з усіх сфер життя, а гіперпереробленою, хімічно зміненою і навіть генно-модифікованою їжею заміщати ту, яка входила до раціону людини протягом тисячоліть, випадки ожиріння в ньому були радше винятком, ніж правилом. У місцях, де й досі люди їдять нормальну їжу й ведуть активний спосіб життя, ця тенденція все ще зберігається…

Існує певна суспільна методологія, здатна помітно зменшити статистику багатьох хронічних захворювань і насамперед ожиріння (особливо це стосується тих країн, де панує поведінкова економіка). Аналіз згаданої методології не є предметом моєї сьогоднішньої статті, але я все ж хотів би зауважити таке: одним із найважливіших імперативів боротьби з ожирінням є усвідомлена відмова суспільства від отримання прибутку з усього того, що може призвести до цього захворювання. Думаю, це не потребує додаткових пояснень. Ідеться насамперед про рекламування нездорової їжі й товарів, що призводять до шкідливих залежностей (сигарети, алкоголь), а також розваг і послуг, які помітно зменшують нашу фізичну активність, тощо — і цей список буде чималим.

На жаль, поки що ми спостерігаємо зворотний процес. У 2006 році великі американські харчові корпорації, так звані «Біг Фуд», були близькі до створення таємничого й секретного компонента, який дав би змогу перетворити будь-який продукт, споживаний людиною, на надзвичайно привабливий. Про це цілком відкрито написала «Чикаго Триб’юн», особливо підкреслюючи той факт, що над дослідженнями з розроблення цього компонента активно працювали не лише «Біг Фуд», а й компанії з виробництва сигарет. Передбачалося, що з його допомогою можна буде суттєво збільшити продажі як першого, так і другого. І що ви думаєте? Наскільки мені відомо, ніхто й пальцем не поворухнув із приводу цього кричущого факту! І це тим дивовижніше, що наш сучасний інформаційний простір так і кишить фейковими новинами про різні теорії змов, а тут цілком конкретна історія, яка може справити найрадикальніший вплив на все те, про що я пишу…

Тією самою інформацією про суперїжу, яка створюється не стільки для задоволення найпершої людської потреби, скільки для успішних продажів, поділився з американцями й нобелівський лауреат, кореспондент  «Нью-Йорк Таймс» Майкл Мосс. Відтоді минуло десять років, а цей факт усе ще не визнаний злочином проти людства й досі вважається питанням етичної незрілості бізнесу.

Ось і виходить, що разюча статистика зростання кількості людей, які страждають на ожиріння та інші супутні захворювання, пов’язана більшою мірою не з якимись таємничими причинами, яких ми не здатні зрозуміти, а з неготовністю суспільства покласти край цій чумі ХХ століття на догоду дедалі більшим прибуткам компаній, які на цьому заробляють.

Нам усім знайомий крилатий вислів «прийшла біда — відчиняй ворота!», і не лише журналісти, а навіть деякі медики, описуючи цю проблему, часто його згадують. Але мені здається, що в цьому разі треба не посипати голову попелом, а починати діяти. Щоб у якийсь момент не стало запізно щось виправляти…

Адже хоч я й посилаюся на дані, отримані у США, однак у нас ситуація з виробництвом свідомо шкідливої харчової продукції ще менш контрольована.