Продукти з «блакитних зон» допоможуть вам жити довше. Частина перша

Принаймні люди на Землі, які дотримуються у своєму раціоні базових принципів, закладених у спосіб харчування жителів Блакитних зон, найчастіше є довгожителями.

Дуже спокусливо знати, що звичайнісінька їжа, яку ми споживаємо щодня, не надаючи цьому жодного особливого значення, здатна збільшити тривалість нашого життя до ста років! І насправді це не казка й не легенда, і вже точно не якийсь висмоктаний із пальця журналістський фейк.

Данські науковці провели дослідження за участю трьох тисяч пар близнюків і дійшли однозначного висновку, що гени визначають лише двадцять відсотків можливої тривалості нашого життя. Решта вісімдесят відсотків цілком і повністю залежать від того, який спосіб життя ми ведемо, зокрема — і далеко не в останню чергу — від того, що ми зазвичай їмо.

Виявляється, у світі є кілька місць, де більшість населення — так звані столітні люди, тобто ті, хто незалежно від статі живе до ста й більше років. Люди, які мешкають у таких місцях (їх прийнято називати «Блакитними зонами»), ведуть практично однаковий спосіб життя й мають дуже схожі харчові звички, що зрештою й допомагає їм у доброму здоров’ї відсвяткувати свій столітній ювілей.

Зупинімося на фактах, відомих про Блакитні зони, а також на продуктах, які становлять основу харчування людей, що населяють такі зони.

У 2004 році Ден Бюттнер, член американського Національного географічного товариства й один із найвідоміших авторів «Нью-Йорк таймс», разом із групою науковців опитав сотні столітніх жителів планети щодо спільних рис їхнього звичного способу життя. Під час опитування науковцям на чолі з Бюттнером вдалося виокремити п’ять територій, жителі яких досягали столітнього віку в десять разів частіше, ніж у США та Західній Європі.

Такі території дослідники назвали Блакитними зонами й віднесли до них острів Ікарія (Греція), префектуру Окінава (Японія), регіон Ольястра (острів Сардинія, Італія), місто Лома-Лінда (округ Сан-Бернардіно, штат Каліфорнія, США) та півострів Нікоя (Коста-Рика).

Говорячи про харчування в згаданих місцях, передусім слід зазначити, що не існує якоїсь єдиної дієти для Блакитних зон, навіть одного раз і назавжди прийнятого зразка їжі. Кожна з названих територій має власну дієту. Ми лише можемо підсумувати перелік характерних для них продуктів.

Для населення півострова Нікоя, розташованого на тихоокеанському узбережжі Коста-Рики, характерні в харчуванні «три нерозлучні сестри», які найчастіше трапляються в місцевому раціоні: боби, кукурудза й гарбуз. Крім того, тут традиційно їдять папаю, ямс, банани та пальмові персики (або піхібаєс — невеликі північноамериканські фрукти овальної форми, що ростуть на пальмах).

Жителі каліфорнійського міста Лома-Лінда — адвентисти Сьомого дня (один із напрямів протестантизму, що виник у дев’ятнадцятому столітті, для якого характерні віра в близьке друге пришестя Христа, суворе дотримання Десяти заповідей, а також особливий акцент на дотриманні суботи). Місцеве населення дотримується біблійної дієти, у якій переважають зернові, фрукти, горіхи та овочі. Їхньою звичною щоденною їжею є авокадо, горіхи, квасоля, вівсянка, цільнозерновий хліб, соєве молоко й лосось (якщо вони взагалі їдять м’ясо та рибу). З напоїв жителі Лома-Лінди віддають перевагу лише чистій воді.

(далі буде)