Пиріг з айви, груші та яблука в карамельній глазурі, або «Подорож у дитинство»

Сьогодні ввечері Юля пекла пиріг з айви, груші та яблука за рецептом, який сама ж емпіричним шляхом і вигадала — від початку й до самого кінця, аж до карамельної глазурі, що утворює на цьому пирозі дивовижно смачну тверду скоринку. Я сидів біля самої духовки, ближче до тепла, писав черговий допис і мимоволі вдихав усю цю неймовірну гаму запахів. Запахи — моє слабке місце. Річ у тім, що мій ніс — дуже чутливий інструмент, який іноді працює в парі з моєю свідомістю чи пам’яттю за відомим лише йому асоціативним алгоритмом.

Одне слово, сидів я там, сидів, і раптом мене пройняло… навіть не пройняло, а нахлинуло потоком несподіваних і призабутих почуттів із дуже далекого минулого. Дитинство, літо, ранній ранок… Я щойно встав і босими ногами, ще невпевнено, ступаю по яскравій смугастій ряднині, скрипучих мостинах, холодному й шорсткому цементу доріжки — від нашого будинку до сараю, де ми зберігаємо вугілля на зиму та всякий непотріб, зокрема одну цінну річ — мою лайбу. Сонце, як і я, ще тільки прокинулося, тому висить низько, ніжно торкаючись мого тіла теплими променями. Я сідаю на цурку й притуляюся голою спиною до нещодавно побіленої стіни сараю, ще теплої від учорашнього дня. Переді мною наш невеликий дворик — груша-дичка й шовковиця, трохи далі туя, яку ми з моїм другом Сашком Сараною посадили ще три роки тому, і сусідня голуб’ятня з похиленим кутом та тихим воркуванням птахів — вони теж іще до пуття не прокинулися…

Сонце сліпить, і я заплющую очі.

Поступово температура мого тіла якимось дивним чином зрівнюється з температурою сонячних променів, землі, на якій стоять ступні моїх ніг, цурки, стіни сараю… і я перестаю бути, точніше розчиняюся в цьому щойно описаному мною світі й майже не відчуваю свого тіла, а, мабуть, і всього себе. Є лише це літо, цей ранній ранок і дитинство… не моє окремо взяте й цілком конкретне дитинство, а певний узагальнений, ні до кого й ні до чого не прикладений, а тому абсолютно абстрактний сенс, що існує цієї миті без прив’язки до будь-якого предмета чи явища… Так минає вічність.

Із цієї «втрати» себе, яка, як добре пам’ятаю зі своїх відчуттів, зовсім не лякала мене тодішнього (адже я робив це із собою не раз!), мене виводить запах. Це навіть не запах, а тонка вібруюча струна, протягнута від літньої кухні за нашим будинком до мого носа, яка сигналізує — моя бабуся варить вишневе варення. Як, ви не розумієте, що в цьому такого особливого?! Що ж, якщо ви жодного разу в житті не бачили насунуту на великий мідний таз шапку яскраво-рожевої піни, якщо вам ніколи не потрапляла до рота ще не застигла остаточно карамель кольору запеченої крові з непередаваним смаком червня, змішаного з очікуванням канікул і кохання, то або ми з вами перебуваємо на різних планетах, або у вас ніколи не було справжнього дитинства!

Ось куди іноді заводять мене випадково підслухані запахи й відчуття. Чи не хочете, до речі, зробити із собою такий самий фокус? Адже для цього вам знадобиться зовсім небагато: нарізати одне яблуко, одну грушу й одну айву, скласти їх у форму (а можна обійтися й без неї) та запекти… що може бути простіше! Зате ви не лише здійсните прекрасну подорож у своє дитинство або, можливо, в інші «теплі краї», а й скуштуєте страву, для якої зможете самі вигадати назву залежно від того, що підкажуть вам два нерозлучні друзі — фантазія й пам’ять… принаймні в мене вони дуже часто крокують поруч, і мені це подобається. )))

(для романтичної подорожі, скажімо, удвох)

Інгредієнти:

• 1 велике яблуко (прошу не плутати з Нью-Йорком!), із видаленою насіннєвою камерою, нарізане тонкими поздовжніми пластинками
• 1 велика груша, із видаленою насіннєвою камерою, нарізана тонкими поздовжніми пластинками
• 1 велика айва, із видаленою насіннєвою камерою, нарізана тонкими поздовжніми пластинками
• 10 г домашнього вершкового масла
• 1 столова ложка меду (плюс дві чайні ложки меду для глазурі)
• Щіпка кориці

Приготування:

1. Вмикаємо духовку й нагріваємо до 150 градусів.
2. Беремо кулінарне кільце діаметром 16 см і встановлюємо його в невелику форму (будь-яку — металеву чи керамічну; це потрібно, щоб пізніше зібрати сік, який витече з фруктів).
3. Викладаємо в нього шарами айву, грушу та яблуко. Посипаємо корицею, поливаємо медом і розкладаємо зверху по всій поверхні пирога маленькі шматочки вершкового масла.
4. Накриваємо фольгою й запікаємо в духовці 1–1,5 години.
5. Тепер починається найвідповідальніший момент у приготуванні пирога, він же — головний секрет цієї страви. Приблизно за пів години (просто стежте за цим) фрукти пустять сік, і він почне карамелізуватися. У ту коротку мить, коли сік почне швидко густішати, його потрібно негайно зібрати в маленьку каструльку.
6. За 15 хвилин до кінця приготування пирога знімаємо фольгу й даємо йому підрум’янитися.
7. Коли пиріг буде готовий, дістаємо форму з духовки, переносимо пиріг на тарілку й обережно знімаємо кільце — даємо йому охолонути 5–7 хвилин.
8. Тим часом готуємо глазур. Для цього ставимо каструльку з фруктовою підливою на слабкий вогонь і додаємо мед. Готуємо суміш, доки вона не потемніє й не почне пузиритися.
9. Поливаємо пиріг глазур’ю, даємо їй застигнути й одразу подаємо до столу.