Суп із гарбуза, запеченого в меду, білої квасолі та апельсина

Італійське літо, якщо сприймати цей термін не в його астрономічному контексті, а образно й мати на увазі всю теплу пору року, дуже схоже на наше південноукраїнське. Воно таке саме нескінченно довге (майже шість місяців!), м’яке й ласкаве на початку та наприкінці, а також часто суворе й спекотне у своїй липнево-серпневій середині.

Італійське літо (так само, як і наше, південноукраїнське) — це золотий ріг достатку для тих, хто присвятив своє життя кулінарії або через домашні обов’язки так чи інакше пов’язаний із нею. Але найцікавіший і найпродуктивніший у цьому сенсі період умовно взятого літа — третя декада серпня, вересень і жовтень. Саме в цей час, наскільки, звісно, дозволяють можливості, багато хто намагається готувати вдома. І цих людей — італійців чи моїх земляків — цілком можна зрозуміти. Адже їх оточує таке розмаїття чудових і зовсім недорогих овочів та фруктів: рожеві м’ясисті помідори, найрізноманітніші за кольором і формою баклажани, соковита зелена квасоля; оксамитові золотаві персики, груші, що тануть у роті, медовий виноград, кавуни з яскраво-червоною м’якоттю та численними вкрапленнями кристаликів цукру, довгасті дині; яскраво-жовте вершкове масло, за консистенцією більше схоже на жирну пластичну глину, духмяна й м’яка на смак оливкова та рослинна олія нового врожаю, яку поважно, з гідністю розливають по скляних бутлях огрядні тітоньки…

Саме цієї пори року похід на базар приносить мені особливе задоволення. Я вже не раз зізнавався вам у цьому й чомусь твердо впевнений, що такі самі почуття відчуває більшість із вас. Смію запевнити, що в цьому сенсі всі ринки світу дуже схожі (я, слава богу, неодноразово мав змогу порівнювати). На кожному з них, якщо вам повною мірою дано всі п’ять чуттів і зовсім трохи уяви, ви неодмінно побачите, почуєте, відчуєте запах і справжню поему про найдавніший вид людської праці — селянську працю, про надзвичайну родючість землі, на якій живете, а також про щедрість природи, що оточує всіх нас. Або принаймні замислитеся!

Мало чим від наведеного вище опису відрізняється й автентичний італійський ринок. Візьмімо для порівняння хоча б знаменитий ринок Тестаччо в однойменному центральному районі Рима. Тут, у цьому галасливому, властивому лише італійцям (та, мабуть, іще арабам) ринковому хаосі, крім тих продуктів, які я вже згадав, ви неодмінно зустрінете цієї пори: гірки каштанів, що сяють світло-коричневими боками з блідими розводами (немов червоне дерево); молоді волоські горіхи з іще бляклою й вогкуватою шкаралупою; мініатюрні помаранчеві гарбузи завбільшки з тенісний м’яч; звісно ж, гриби, наприклад порчині (якщо пощастить), з їхніми зморщеними різнокольоровими шапочками й товстими ніжками; духмяну айву з її золотистою, вкритою оксамитовим попелястим нальотом шкіркою; перші зимові цитрусові на кшталт лимонів, апельсинів і клементинів; величезні пучки м’ясистого листя шпинату; сицилійську броколі, всюдисущу каволо неро (різновид зимової капусти) й неодмінні темно-червоні радикіо.

Ми вже не раз готували разом гарбузовий суп — як у варіанті супу-пюре, так і у варіанті звичайного супу зі шматочками овочів. Крім того, це були різні поєднання гарбуза з іншими овочами або навіть фруктами. Цього разу в нашому черговому рецепті супу з гарбуза ви знайдете білу квасолю та стандартне софрито (цибулю, моркву й селеру), а двома важливими складниками, що формують смак, стануть вино й апельсиновий сік.

Що ще… мабуть, свіжий хліб із хрусткою скоринкою, невеликий зелений салат і келих вина — чудова вечеря на всі випадки життя!

(на чотири порції)

Інгредієнти:

• 300 грамів м’якоті гарбуза (нарізати невеликими брусочками)
• 2/3 склянки білої квасолі (замочити на ніч)
• 1 невелика морквина (почистити й нарізати маленькими кубиками)
• 1 середня жовта цибулина (почистити й нарізати маленькими кубиками)
• 150 грамів кореня селери (почистити й нарізати маленькими кубиками)
• Половина столової ложки свіжого листя чебрецю
• Свіжовичавлений сік одного невеликого апельсина (добре, якщо вдасться купити червоний сицилійський)
• Третина склянки білого сухого вина
• 1 літр овочевого бульйону
• 1 столова ложка світлого меду
• 4 столові ложки оливкової олії
• 1 велика дрібка мускатного горіха
• Морська сіль
• Грубомелений чорний перець

Приготування:

1. Нагріваємо духовку до 200 градусів.
2. У невеликій мисці змішуємо половину оливкової олії та мед. Додаємо шматочки гарбуза й ретельно перемішуємо.
3. Застеляємо деко пергаментним папером і викладаємо на нього гарбуз. Запікаємо в духовці 30–35 хвилин, доки він не стане м’яким і не карамелізується в меду.
4. Тим часом варимо квасолю в невеликому сотейнику зі злегка підсоленою водою. Час варіння залежить від сорту квасолі та інших обставин. Тому готовність квасолі визначаємо за ступенем її м’якості. Готову квасолю відкидаємо на друшляк, а воду з-під неї зберігаємо.
5. Паралельно можна приготувати софрито. Для цього у великому сотейнику нагріваємо решту оливкової олії та обсмажуємо в ній на середньому вогні моркву, цибулю й селеру, доки вони не стануть м’якими. Вимикаємо вогонь.
6. Перекладаємо запечені шматочки гарбуза до чаші блендера разом із половиною квасолі. Вливаємо сюди збережену рідину й перебиваємо до стану ніжної однорідної маси.
7. Викладаємо в сотейник із софрито решту квасолі, вливаємо пюре з квасолі та гарбуза, а потім додаємо чебрець, бульйон, вино, апельсиновий сік і мускатний горіх. Солимо й перчимо до смаку.
8. Доводимо до кипіння й на слабкому вогні під кришкою готуємо близько 40 хвилин. Це потрібно, щоб цілі боби квасолі та шматочки софрито злегка розварилися.
9. Подаємо гарячим або теплим разом зі свіжим хлібом і зеленим салатом, рецепт якого ви можете знайти в нашому блозі.