Злість через голод називається «глістю»

Якщо раптом ви не в курсі (а найімовірніше, так воно і є), то глість — це психофізіологічний стан людини, за якого вона дратується й злиться через те, що голодна. Це трохи дивне на слух слівце є моїм дещо вільним перекладом терміна, який придумали американці. Щоправда, у них він звучить як «хенгрі» (амер. — hangry) і народився з поєднання двох слів та, певною мірою, їхньої фонетичної гри — каламбуру, якщо хочете. Річ у тім, що американське слово «hunger», яке є частиною новоутвореного терміна, вимовляється як «хангер» і означає «голод», а «angry», інша його смислова складова, вимовляється як «енгрі» й означає «злий». Стан глості відомий усім і має цілком наукове пояснення, яке нещодавно сформулювали у звіті про наукові дослідження, проведені на замовлення Американської психологічної асоціації. Головним висновком звіту стала теза, що глість — цілком реальний стан, значно складніший, ніж підвищення рівня цукру в крові.

У згаданому звіті, опублікованому цього року в американському науково-популярному журналі «Емоція», показано, що комбінація голоду й злості — складна емоційна реакція людини, яка охоплює психологічні особливості її особистості, оточення й біологічні властивості організму.

«Усім нам давно відомо, що голод може зачіпати сприйняття світу, який нас оточує, і, відповідно, спричинені цим емоції, — зазначає у звіті керівниця й одна з авторок проведених досліджень Дженніфер Маккормак, докторка психології. — Однак лише торік термін “глість” внесли до Оксфордського тлумачного словника. Метою нашого наукового експерименту було прагнення краще зрозуміти психологічний механізм виникнення емоцій, спричинених голодом, — інакше кажучи, як хтось стає глісним».

За словами Маккормак, існують два основні чинники, які визначають, чи призведе людину цей стан голоду до негативної емоційної реакції: контекст і самосвідомість.

«Ви не просто стаєте голодним і починаєте водночас злитися на весь світ, — підкреслює в цьому ж звіті одна зі співавторок, психологиня Крістен Ліндквіст. — Адже всі ми буваємо голодні, з’їдаємо бутерброд і починаємо почуватися краще. Ідеться про голод, точніше про стан, який він спричиняє, коли ви починаєте дратуватися через людей, які вас оточують, або ситуації, у яких перебуваєте в цей момент».

Щоб озвучити факти, наведені у звіті, дослідники проводили одночасно два окремі експерименти з групою добровольців, яка налічувала понад чотириста осіб з усіх Сполучених Штатів Америки. У першому випадку учасникам показували картинки, що могли спонукати глядачів до позитивних, нейтральних або негативних емоцій. Після цього дослідники використовували китайську піктограму й показували схематичні зображення, які вважали емоційно неоднозначними. Вони просили реципієнтів оцінити показані на екрані піктограми за семибальною шкалою, одночасно фіксуючи, наскільки позитивно чи негативно останні ставляться до цих зображень. Водночас у кожному окремому епізоді експерименту учасник повідомляв про ступінь своєї ситості, точніше про рівень голоду.

Установили цікаву закономірність: що голоднішими були учасники експерименту, то негативнішими були їхні оцінки піктограм, але лише після того, як перед цим їм показували картинки, що прямо спричиняють роздратування й негативні емоції. І навпаки, цього ефекту не спостерігали, якщо перед показом піктограм учасникам демонстрували на моніторі картинки з позитивними чи нейтральними сюжетами.

Маккормак пояснює це так: «Фотографії, що містять відвертий негатив, створюють для людини певний психологічний контекст, який проєктує її неприємне відчуття голоду у відповідну оцінку піктограми».

Під час другого експерименту, який проводили паралельно з частиною тих самих учасників, учені звертали увагу на ступінь обізнаності людей про те, що голод — це лише емоція. Водночас установили, що учасники, які добре усвідомлюють наявність у голоді емоційної складової, були помітно менше схильні до так званої глості. Учасників цього дослідження в ситому й голодному стані просили виконати письмові вправи, які допомагали зосередити увагу на власних емоціях, а потім змушували розв’язати низку виснажливих комп’ютерних завдань. Після цього учасники дослідження відповідали на запитання про свій емоційний стан і про ставлення до якості проведеного експерименту. Природно, що відповіді голодних реципієнтів містили скарги на стрес і зрослу дратівливість.

Білл Гейтс колись сказав: «Ви ніколи повністю не станете собою, поки ви голодні». Однак сказане вище доводить, що, якщо навіть у голодному стані ви здатні зробити крок назад і об’єктивно оцінити свій емоційний стан, ви цілком можете усвідомлювати себе без негативного контексту.

«Наші тіла, — вважає Маккормак, — відіграють важливу роль у формуванні повсякденного життєвого досвіду — голодні ми чи ситі, втомлені чи відпочилі, хворі чи здорові… Це означає, що ми маємо прислухатися до тих сигналів, які вони подають, правильно їх оцінювати й рахуватися з ними. Тому що таке ставлення до себе не лише допоможе уникнути фізіологічного дискомфорту, а й надовго збереже ваше психічне здоров’я».