Крем-суп із пастернаку з кокосовим молоком, імбиром і мигдалем, або Ще раз про культуру ф’южн

Кухня ф’южн — поняття збірне, і в найширшому сенсі під ним розуміють змішування різних кулінарних традицій, стилів приготування та гастрономічних уподобань. Багато азійських ресторанів, що сповідують ф’южн і включають до свого меню страви, у яких майстерно поєднуються інгредієнти й культура приготування їжі різних народів Азії, здобули заслужену популярність у Північній Америці та всій Західній Європі. Класичним прикладом культури ф’южн можна вважати регіональну кухню американського штату Каліфорнія. Її розвиток надихається азійськими, французькими, мексиканськими та італійськими кулінарними традиціями. Говорячи про південь США, неможливо не згадати креольську й каджунську кухні Нового Орлеана (штат Луїзіана), які загалом є не чим іншим, як африкано-латино-європейським ф’южном. Чимало прикладів цих двох останніх видів кухні можна знайти й у нашому блозі. Взяти хоча б культовий «брудний рис» із кулінарної спадщини каджунів або свинячу вирізку, запечену в яблучному сидрі, та смажену картоплю з яблуками по-креольськи. У певному сенсі до ф’южн можна віднести й знамениту техаську кухню текс-мекс, про яку я вже чимало написав у цьому блозі й, найімовірніше, писатиму ще. Як наочний приклад техасько-мексиканського ф’южну я назвав би рецепт курки, тушкованої в чанкі-сальсі з бальзамічним оцтом. Із певними застереженнями до стилю ф’южн можна віднести й так звану нову американську кухню, яка сьогодні дедалі впевненіше утверджується в багатьох міських кафе й бістро по всій території США.

Продовжуючи розповідь про культуру ф’южн, не можна також не навести як приклад Австралію, у якій протягом останніх трьох-чотирьох десятиліть спостерігається активний приплив іммігрантів, що привносять до кулінарного світу країни нові інгредієнти й нові способи приготування їжі.

Широко поширений в’єтнамський сендвіч «бань мі» — чудовий зразок кухні ф’южн. Один із його м’ясних варіантів називається «бань мі тхіт»; його готують із м’ясом або паштетом, маринованими овочами, перцем чилі та кінзою, які подають у багеті. Вплив французького колоніального минулого в цьому сендвічі помітний у всьому — від паштету й майонезу до французького багета.

Ще одне втілення ф’южн у кулінарії передбачає еклектичніший підхід до класики, за якого до загалом оригінальних страв додають компоненти з різних інших кухонь.

Чимало прикладів саме такого ф’южн можна зустріти в сучасній малайзійській кухні, у національних стравах якої нерідко поєднуються інгредієнти та методи приготування з Таїланду, Китаю, Індії, Португалії, Англії та Нідерландів.

Сьогодні ми з вами спробуємо приготувати крем-суп із пастернаку з кокосовим молоком, імбиром і мигдалем, рецепт якого я склав, спираючись на ті неписані правила, які передбачає кухня ф’южн. У цьому супі я спробував поєднати чотири кулінарні традиції: арабську, азійську, французьку та венеційську.

(на чотирьох)

Інгредієнти:

• 400 грамів кореня пастернаку (нарізати невеликими шматочками)
• 1 середня картоплина вагою до 150 грамів (почистити й нарізати невеликими шматочками)
• 3 невеликі головки шалоту (почистити від лушпиння й грубо порубати)
• 2 зубчики часнику (почистити й добре розчавити лезом ножа)
• 2 см кореня імбиру (почистити й грубо порубати)
• 700 мл курячого бульйону
• 200 мл кокосового молока
• 20 грамів рідкого меду
• 50 грамів мигдалевих пластівців (обсмажити)
• Оливкова олія
• Сіль і перець

Приготування:

1. У сотейнику на середньо-сильному вогні нагріваємо 40 мл олії та коротко, протягом двох хвилин, обсмажуємо цибулю, часник та імбир. Вливаємо бульйон і кокосове молоко, додаємо пастернак і картоплю. Доводимо до кипіння й готуємо на слабкому вогні близько пів години (овочі мають стати м’якими). Знімаємо з вогню та вливаємо мед. Перебиваємо вміст занурювальним блендером до однорідної маси. Солимо й перчимо до смаку.
2. Перед подаванням розливаємо в порційні тарілки й посипаємо мигдалевими пластівцями.