Як сказати своїм дітям, що вони товсті? Частина V

По-друге, зі зростанням проблеми дитячого ожиріння батьки, зацікавлені в тому, щоб їхня дитина не опинилася в межах гнітючої статистики, мають заздалегідь бути готовими до розмови з нею з цього приводу. Безпосередня участь батьків у таких випадках — якщо, звичайно, вони не хочуть бути відповідальними за фатальні наслідки, до яких може призвести надмірна вага їхнього чада, — неминуча.

Але ще до того, як така розмова може відбутися, батьки зобов’язані (і це передусім!) звернути увагу на свій спосіб життя — зробити його відповідним до того, що згодом доведеться сказати дитині. При цьому необхідно акцентувати увагу на відданості всієї родини ідеалам здорового харчування й постійним фізичним навантаженням на свіжому повітрі. Щоправда, без фанатизму.

По-третє, велике значення має правильний початок такої розмови з дитиною. Пам’ятайте: якщо ваша дитина з якихось причин не хоче обговорювати цю тему, не слід силоміць змінювати цю тимчасово несприятливу для вас ситуацію, адже існує ризик перетворити обговорення дуже важливої по суті теми на заїжджену платівку й у цьому контексті втратити контакт із дитиною. У таких випадках слід порадитися з фахівцями — наприклад, із дитячим психологом.

По-четверте, подібну розмову бажано починати наче «між іншим», поцікавившись у свого сина чи доньки, чи не хочуть вони загалом мати здоровіший вигляд, і намагаючись спочатку не надто акцентувати увагу дитини на її надмірній вазі, вважає відома американська психологиня й письменниця Аманда Гілс. «Якщо дитина погоджується, — радить вона, — тоді можна запропонувати їй варіанти здоровішого харчування. Важливо, щоб це виглядало не як чергова нотація чи повчання, а, навпаки, щоб дитина брала активну участь у такій бесіді. Важливо також усвідомлювати, що ключем тут є не бажання контролювати харчування вашої дитини, а можливість захопити її цим процесом».

По-п’яте, на жаль, проблема надмірної ваги й ожиріння стосується дітей дедалі меншого віку, і якщо ваша зовсім маленька дитина намагається завести з вами розмову про недоліки свого тіла (зокрема, про свою повноту), спробуйте відвернути її увагу від цієї теми. Можна перевести бесіду на позитивні риси її характеру — доброту, щирість, чуйність… необхідно за можливості спробувати стерти зі свідомості дитини, яка за віком ще не готова до серйозної розмови, тему її повноти.

По-шосте, навіть із добрими й тим більше так званими «профілактичними» намірами не можна кепкувати з повноти дитини! Батьки часто цього не усвідомлюють, але навіть найневинніший жарт щодо ваги дитини може вплинути на її стосунки з батьками, змінити все її життя і, на жаль, не на краще. Наприклад, батько ніколи не повинен називати доньку «пухкенькою» й говорити негативні речі про вагу своєї дружини та матері дитини тощо.

Батьки також не повинні в присутності дитини критично обговорювати власну вагу чи вагу інших. Навіть маленькі діти у віці чотирьох-п’яти років це запам’ятовують.

По-сьоме, дослідження, проведені в сім’ях, де є проблеми з вагою батьків, показують, що діти дуже чутливі до того, як виглядають їхні матері, а також як вони ставляться до їжі. Цю особливість поведінки дитини названо «близьким або прямим успадкуванням». Тому мамам, переконують психологи, категорично протипоказано згадувати в розмовах зі своїми дітьми, що вони сидять на дієті. «Більшість людей, — говорить американський фахівець із зовнішності й поведінки Ендрю Гілл, — з якими мені доводиться стикатися у зв’язку з організацією їхнього правильного харчування, зізнаються, що їхні матері (або батьки) демонстрували нав’язливе ставлення до їжі».

По-восьме, якщо дитина стурбована власною вагою, необхідно дати їй можливість стати «активним учнем», тобто вчитися на «своїх помилках». Важливо, щоб батьки дали дитині змогу виробити індивідуальні уявлення  й особистий досвід розв’язання цього завдання, а не «пиляли» її щодня через надмірну вагу.

І нарешті, по-дев’яте, близько 60–70% енергії діти отримують завдяки домашньому харчуванню. Однак у міру дорослішання діти мають дедалі більше свободи й матеріальних можливостей для вибору пріоритетів як у кількості, так і в якості харчування. Це один із найважливіших періодів для формування уявлення дитини про їжу, і обов’язок батьків полягає в тому, щоб його не проґавити.