Історія прошуто. Частина четверта

У 1896 році після анексії території, де був розташований Сан-Даніеле, Королівством Італія це містечко почало постачати своє прославлене прошуто не лише в усі куточки Італії, а й за кордон. Унаслідок різкого збільшення виробництва згаданого продукту в 1887 році тут утворився Кооператив м’ясників Сан-Даніеле. У книзі «Подробиці індустріалізації у провінції Удіне», опублікованій 1890 року, повідомляється: «Кілька фірм у провінції виробляють шинку з маркуванням Сан-Даніеле й продають цю продукцію по всій Італії в дерев’яних або бляшаних ящиках, що містять пів кілограма м’яса за ціною 3 ліри, ¾ кілограма за ціною 4,5 ліри й один кілограм за ціною 6 лір. Кількість шинки, яку щороку продають за межами провінції, наближається до п’яти тисяч кілограмів».

У роки, що настали після початку Першої світової війни, дистриб’ютори прошуто із Сан-Даніеле шукали нові можливості для його виробництва та реалізації. Зокрема, вони винайшли форму пакування прошуто, яка гарантувала його тривале зберігання й значно полегшувала експорт.

У 1961 році невелика група місцевих ентузіастів, які більше за інших були зацікавлені в реєстрації торговельного знака виробленої ними продукції, а також у суворому й ефективному контролі за її якістю та автентичністю, створила консорціум виробників прошуто Сан-Даніеле (італ. — Consorzio del prosciutto di San Daniele).

Навіть без відповідного закону торговельний знак сам собою вже був певною гарантією якості товару й захищав його від підробок. У 1970 році італійський уряд видав постанову №507, що надавала правові інструменти та гарантії для захисту торговельного знака «prosciutto di San Daniele». У ній, у цій постанові, давалося чітке визначення органолептичних і морфологічних параметрів місцевої сиров’яленої шинки, які були можливі лише за умови виробництва цього продукту в Сан-Даніеле. Основною умовою, що давала виробникові прошуто право використовувати згаданий торговельний знак, було виготовлення й витримування шинки на території, прилеглій до міста (природно, з урахуванням виконання всіх інших вимог до якості виробленої продукції).

У 1976 році під час сильного землетрусу, що стався в межах Сан-Даніеле, багато будівель у місті, зокрема приміщення для зберігання прошуто, були помітно пошкоджені. Однак за кілька років виробництво прошуто відновили в повному обсязі.

До 1983 року виробництво прошуто було законодавчо обмежене зимовим періодом, але, починаючи з 1984 року, цю заборону скасували. Тим самим було завдано важкого удару по всій контрафактній продукції та вдвічі збільшено постачання цього товару на зовнішній ринок із самого Сан-Даніеле. Такий крок став можливим завдяки освоєнню нової системи вентиляції в процесі витримування та зберігання прошуто.

У 1985 році в Сан-Даніеле провели перший фестиваль шинки. Основною метою цього фестивалю стала популяризація прошуто й залучення до міста туристів.

З 1990 року брендування в Італії стало обов’язковим для позначення оригінального походження харчової продукції. З’явилося таке поняття, як «сертифікат захисту походження» (СЗП). Відтоді стару назву прошуто, виробленого в Сан-Даніеле, замінили на «СЗП прошуто із Сан-Даніеле». Згідно з новим законодавством Європейського Союзу, прошуто із Сан-Даніеле включено до списку товарів, що мають СЗП і контролюються Європейською комісією. У 1996 році виробники прошуто в Сан-Даніеле почали відправляти свою сертифіковану продукцію до Сполучених Штатів Америки, а починаючи з 2000-х — і в Україну.