Баклажан із засмаженою скоринкою під соусом із буряка та волоських горіхів, або ще раз про Неаполь

Востаннє я був в Італії кілька років тому. Це було в червні. І це був Неаполь. Того року я потрапив до цього казкового міста зовсім не за туристичною путівкою, як це трапляється з більшістю українців, а на запрошення ЄМС — Європейської мовної спілки, тієї самої, що проводить усім вам відомий пісенний конкурс «Євробачення». Мене запросили взяти участь у її черговому з’їзді як представника України, державна телерадіокомпанія якої вже давно є членом цієї організації. Тоді відзначали п’ятдесятиріччя мережі «Євробачення», запущеної 1954 року. Саму Європейську мовну спілку створили 1950 року в Торкі, Велика Британія. І все на тому з’їзді було продумано ґрунтовно й навіть помпезно. Ми, запрошені, жили в якомусь суперфешенебельному готелі, нас возили на якихось супершикарних лімузинах, влаштовували якісь супердорогі концерти камерної музики просто на галявинах старовинних замків, куди чиновники від Бі-бі-сі, RAI, France Télévisions та інших провідних телекомпаній світу приходили в елегантних вечірніх сукнях і протокольних тукседо, тобто смокінгах…

До чого це я? А власне, до того, що мені доводилося весь час утікати від цієї манірної, пихатої тусовки, де за всієї моєї поваги до сучасного європейського телебачення я не знаходив собі місця. Я хотів хоч одним оком побачити Неаполь. А як, скажіть на милість, можна його розгледіти крізь затемнене вікно монстра італійського автопрому Lancia limo?! Та й що робити семиметровому хромованому гігантові на вузьких вуличках старої частини міста — він там просто не розвернеться…

Неаполь мені подобався завжди, хоча ця Італія зовсім не схожа на Італію, скажімо, флорентійського розливу. Тут інша архітектура, інші люди, інша їжа, навіть повітря трохи інше. Я колись уже писав про це, але не гріх і повторитися. Найбільше мене чомусь вразила (або, радше, розчулила) тут велика кількість маленьких реставраційних майстерень, у яких постійно кипить робота: в одній повертають до життя старовинні стільці, добре видні мені крізь товсте скло вітрини; в іншій — метушаться навколо якогось стародавнього, розібраного на трісочки клавесина; у третій — корпаються над тьмяним килимом, який навіть у цьому своєму поїденому часом вигляді надзвичайно гарний…

Пам’ятаю, я ще тоді подумав із цього приводу: «Боже, як дбайливо ці люди ставляться до свого минулого і як нам бракує цього самого минулого та такого ж любовного ставлення до нього!»

Ну й, нарешті, про місцеву їжу. Якщо відкинути спогади про той шикарний ресторан, де ми зазвичай вечеряли після кожного дня з’їзду (хоча вечерями це було назвати складно, бо все більше скидалося на урочисті прийоми, де гребінці під соусом бешамель разом із запеченими цілими фазанами, фаршированими кус-кусом із фенхелем і трюфелями, очевидно, за задумом сторони, що запрошувала, мали уособлювати неаполітанську кухню), то з правильного й зрозумілого мені запам’яталися набережна, маленька траторія з великою літньою верандою, що приліпилася до самого краю урвища над морем, і традиційне місцеве частування — свіжий, щойно виловлений кальмар, приготований на грилі, баклажани — просто з вогню, з чорними обпаленими боками, сир, іще гарячий коржик і пляшечка Forastera Ischia, яку господар, дізнавшись, що ми з України, подав нам безкоштовно. Виявилося, що його дружина — українка…

Цей неаполітанський рецепт баклажана із засмаженою скоринкою під соусом із буряка та волоських горіхів — простий до смішного. Така страва разом із сиром стане для вас чудовою закускою до вина, а також смачним і легким гарніром до смаженої курки, м’яса або пасти. Сам баклажан можна посмажити на грилі просто неба або запекти в духовці. Загалом нічого особливо складного тут немає, і зіпсувати цю страву неможливо. Тож беріться сміливо! ))

(на дві-чотири порції)

Інгредієнти:

• 2 великі баклажани
• 2 маленькі буряки загальною вагою близько 200 грамів (попередньо відварити)
• 80 грамів волоських горіхів (обсмажити й почистити)
• 2 зубчики часнику (почистити й розчавити ножем)
• 50 грамів відвареної білої квасолі
• По половині чайної ложки зіри й насіння коріандру (обсмажити й розтерти у ступці)
• 1 столова ложка тахіні (кунжутна паста)
• Сік і цедра одного лимона
• Оливкова олія
• Морська сіль і чорний перець грубого помелу
• Грецький йогурт (для подавання)

Приготування:

1. Змішуємо в невеликій мисочці зіру, коріандр і половину чайної ложки солі.
2. Потім на майже відкритому вогні протягом 6–8 хвилин запікаємо баклажани на шампурах, доки вони не стануть м’якими й не вкриються чорною пригорілою скоринкою. Даємо трохи охолонути й чистимо. Приправляємо спеціями, солимо та перчимо.
3. Чистимо й нарізаємо кубиками буряк, викладаємо в чашу блендера. Туди ж додаємо квасолю, половину волоських горіхів, лимонний сік і цедру, тахіні та часник. Солимо й перчимо. Потім перебиваємо все це в однорідне й ніжне пюре.
4. Перед подаванням викладаємо на теплі баклажани буряково-горіхове пюре й йогурт, посипаємо горіхами та збризкуємо оливковою олією.