Венеційський суп із гарбуза та рису, або «рісі е сука», від Валерії Неккіо
ДО ОБРАНОГО
І ось нарешті це сталося! Одна з найцікавіших і найталановитіших італійських блогерок у моїй колекції, а до того ж надзвичайно красива та стильна жінка, Валерія Неккіо, випустила у видавництві Guardian Faber англомовну кулінарну книгу під назвою «Veneto» — «Венето».
Минуло вже понад рік, відколи я знайомий із Валерією, і мушу зізнатися, що завдяки цьому знайомству дізнався про італійську кухню багато такого, чого не знайдеш у жодному іншому кулінарному джерелі, зокрема в книгах маститих англомовних і російськомовних авторів, які спеціалізуються на цій темі.
Валерія родом із невеликого села в околицях Венеції, де на багато миль довкола простяглися яскраво-смарагдові поля місцевих фермерів. Дід Неккіо також був фермером, і просто біля їхнього будинку ріс великий сад, а трохи далі до нього тулився город. Тому життя Валерії, як і всіх інших членів сім’ї, завжди було прив’язане до циклічної зміни весни, літа, осені та зими, коли одні продукти періодично змінювали інші. Багато в чому з тієї ж причини їжа в домі була обов’язковим атрибутом усіх зустрічей за сімейним столом і водночас незмінним приводом для будь-яких розмов.
Як не дивно, інтерес до готування з’явився у Валерії лише після того, як вона покинула рідне гніздо й почала навчатися в коледжі. Неподалік від її навчального закладу щоранку збирався маленький і зовсім недорогий стихійний сільський ринок. Сумуючи за домом, Валерія із задоволенням іноді заходила туди, купувала трохи свіжих овочів і фруктів, а потім, користуючись навичками, успадкованими від мами й бабусі, готувала щось на тісній та незручній кухоньці свого гуртожитку.
Поступово Валерія почала цікавитися історією походження тих чи інших страв, знайомих їй із дитинства. Паралельно вона занотовувала у щоденниках свій гастрономічний досвід. Закінчивши коледж, Валерія багато подорожувала, не розлучаючись із фотоапаратом. Тож коли вирішила серйозно зайнятися кулінарією та відкрити блог, уміння фотографувати також стало їй у пригоді. Потім вона змінила початкову професію й здобула ступінь магістра з кулінарії. Назад Валерія вже більше не озиралася…
Видання наприкінці минулого року кулінарної книги про венеційську кухню з барвистими фотографіями не лише опублікованих страв, а й самої Венеції та місць, де народилася Валерія, — закономірний і заслужений підсумок цього етапу її життя.
Цей традиційний венеційський рецепт супу з гарбуза та рису — risi e suca — є частиною її родинної спадщини й, звісно, увійшов до дебютної книги Валерії.
Ви неодмінно полюбите цей суп не лише тому, що він банально простий у приготуванні й дуже затишний, а й завдяки ніжній текстурі, солодкуватому смаку та насиченому аромату. Цікавим рішенням у рецепті «рісі е сука» я вважаю поєднання гарбуза та італійської салямі — іноді замість неї додають соковиті свинячі ковбаски. І хоча цей останній інгредієнт є певним відступом від автентичного рецепта, від цього нікому гірше не стало. Я перевірив на собі. Якщо ж вам таке доповнення з якихось причин не сподобається, можете прибрати салямі із супу, і тоді в сухому залишку матимете один із найдавніших венеційських рецептів супу.
(на чотири порції)
ПРИГОТУВАННЯ
- У великій сковороді з масивним дном розтоплюємо вершкове масло й на середньо-слабкому вогні смажимо цибулю, доки вона не стане ніжною та прозорою. Часто помішуємо, щоб вона не змінила колір. Додаємо шматочки гарбуза й, продовжуючи часто помішувати, підрум’янюємо на середньому вогні протягом 6–8 хвилин. Потім вливаємо бульйон і накриваємо кришкою.
- Зменшуємо вогонь до слабкого й варимо, доки гарбуз не почне розпадатися. Знімаємо з вогню та перебиваємо блендером до однорідності. Солимо й перчимо.
- Повертаємо суміш у сковороду, доводимо до кипіння й додаємо рис. Готуємо близько 15 хвилин, доки рис не стане м’яким, а суп — густим і кремовим. Знімаємо з вогню й даємо трохи охолонути.
- Тим часом обсмажуємо шматочки ковбаси на сухій сковороді до рум’яності. Всипаємо в суп разом із сиром.
- Подаємо до столу, щедро посипавши чорним перцем.
КОМЕНТАРІ