Зігрівальний томатний суп із печеним гарбузом, імбиром і медом

Навряд чи ми з вами могли б сповна насолодитися цим чудовим томатним супом, якби не відбулися дві історичні події. Перша з них — відкриття американського континенту 1492 року завдяки експедиції талановитого генуезця Христофора Колумба, спорядженій із благословення іспанських монархів — королеви Ізабелли I Кастильської та короля Фердинанда II Арагонського — для пошуків так званої Західної Індії. Друга — не така примітна й богоугодна за своїми наслідками, але не менш важлива в нашому історичному контексті — завоювання імперії ацтеків, очолюване підданим іспанської корони маркізом Фернандо Кортесом де Монроєм-і-Пісарро-Альтамірано, яке тривало з 1519 до 1521 року.

Що об’єднує ці дві події? — запитаєте ви. — А головне, яке відношення вони можуть мати до звичайнісінького томатного супу? Що ж, відповісти на обидва запитання зовсім не складно: названі події об’єднують скрутне становище Кастильської корони в згаданий історичний період, віра в дива й жага пригод, а разом із тим — невгамовна людська жадібність… Що ж до нашого супу, то його споріднює з ними лише одне: відкриття та підкорення Америки природно збіглося для європейців із появою в їхньому раціоні одного з найпопулярніших і найпоширеніших овочів — помідора.

Дикі предки томатів походять із Південної Америки. Викопні представники родини пасльонових, до якої належить томат, відомі за знахідками віком близько 52 мільйонів років. Листя та стебла томатів токсичні. Водночас плоди завжди були їстівними, і корінне населення Америки вживало їх у їжу.

Коли приблизно двадцять тисяч років тому тут з’явилися перші люди, помідори можна було побачити поруч із тютюном, перцем чилі та картоплею. Першими почали вирощувати помідори племена мая. Достеменно можна сказати, що це сталося не пізніше V століття до нашої ери. Завдяки зусиллям землеробів Центральної Америки помідори стали більшими й солодшими.

На той час, коли в Теночтітлані (сучасному Мехіко) з’явилися європейці, помідори були одним з основних продуктів харчування жителів імперії ацтеків. Ацтеки готували соус із помідорів, додаючи цибулю, перець чилі та сіль. Цей соус дещо нагадував сучасну мексиканську сальсу. Слово «помідор» утворилося від італійського «pomodoro», а слово «томат» з’явилося в нас завдяки ацтекському «томатль», що перекладається з мови науатль як «набряклий плід».

(на чотирьох)

Інгредієнти:

• 500 мл консервованих рубаних помідорів (підійде пасата, цілі консервовані помідори, які потім слід порубати, тощо)
• 400 грамів м’якоті гарбуза (нарізати невеликими брусочками або пластинками)
• 1 велика біла цибулина (почистити й нарізати півкільцями)
• 3–4 зубчики часнику (почистити й розчавити ножем)
• 2 см кореня імбиру (почистити й нарізати тонкими кружальцями)
• Половина чайної ложки куркуми
• Половина чайної ложки подрібненого перцю чилі
• 1 літр курячого бульйону
• 1 столова ложка меду
• 1 чайна ложка трав
• Оливкова олія
• Сіль грубого помелу
• Гілочки петрушки або кінзи для прикрашання

Приготування:

1. Розігріваємо духовку до 200 градусів.
2. Викладаємо шматочки гарбуза на деко. Приправляємо сіллю, посипаємо травами й щедро збризкуємо олією. Ставимо в духовку та запікаємо, доки шматочки не підрум’яняться й не стануть м’якими.
3. У великому сотейнику на середньому вогні нагріваємо дві столові ложки олії та мед. Коли мед трохи потемніє, обсмажуємо в цій суміші цибулю й часник до карамелізації. Додаємо перець чилі, імбир і куркуму. Готуємо ще 1–2 хвилини.
4. Тепер вливаємо до сотейника бульйон, додаємо помідори та гарбуз. Доводимо до кипіння. Варимо на слабкому вогні 4–5 хвилин і вимикаємо вогонь. Даємо постояти під кришкою близько 10 хвилин. Якщо суп видасться вам надто густим, можете додати ще курячого бульйону.
5. Подаємо теплим, попередньо прикрасивши гілочками зелені.