Крем-суп із дикої кропиви

Насичено-смарагдовий, запашний, шовковистий і просто розкішний суп із весняної, щойно пробилася до сонця й зовсім молоденької кропиви змусить хвилюватися будь-якого, навіть найвитонченішого гурмана. І цілком даремно дехто вважає кропиву таким собі кулінарним архаїзмом, що випадково застряг десь у далекому куточку нашої пам’яті лише завдяки романам і повістям вісімнадцятого-дев’ятнадцятого століття зі шкільної програми, які розлого й нудно описують життя бідноти або різні народні способи порятунку від цинги. А дехто, особливо ті, хто мав нещастя вирости серед асфальту й бетону, при слові «кропива» згадує лише про її фатальну здатність жалити, та й то насилу.

Що ж, це правда, що в певному не такому вже й віддаленому від нашого сучасника минулому кропива була звичайним інгредієнтом із весняного меню пересічного селянина, і її присутність там часто мала вимушений і переважно практичний характер. Треба ж було після затяжної, іноді голодної зими якось поповнювати запаси вітамінів у виснаженому тілі, а чим іще, як не такою чудовою травичкою, можна було це зробити? Адже кропива — це просто скарбниця всіляких корисних елементів! Крім того, кропива в усі часи була чудовим засобом для очищення організму від токсинів, поліпшення кровотоку, позбавлення від різноманітних запалень та алергії, регулювання гормонального балансу й так далі. Утім, про що це я? Кропиву в багатьох народів світу використовували тисячоліттями — як у їжу, так і як ефективний лікувальний засіб для розв’язання багатьох проблем, пов’язаних зі здоров’ям.

Уперше я скуштував кропиву завдяки Євгені, своїй рідній вірменській бабусі. Вона щедро додавала її до соковитих кутабів, найніжніших млинців, що стікали вершковим маслом, по-сільському простих і надзвичайно затишних супів із рисом та м’ятою, ароматних чаїв…

У кропиви є лише один, але істотний недолік — її не купиш у магазині. Особисто я розв’язую це питання так: іду на ринок і домовляюся з продавчинями зелені. Тільки не з тими, хто купує весь свій товар гуртом, а потім перепродує таким, як я, зі спекулятивною націнкою, а зі справжніми продавчинями зелені, які вирощують усе на власному городі в селі. Для них зовсім не проблема нарвати кропиви, що росте просто під парканом біля дому, тим паче, що за це клієнт заплатить живі гроші.

У Західній Європі нині на кропиву бум (чого, на жаль, поки не скажеш про нас): із нею роблять усе що завгодно, починаючи від сотень різних солоних страв і закінчуючи смузі та тортами… так-так, ви не помилилися, тортами!

Ми ж із вами спробуємо поки що приготувати класичний суп із кропиви, який популярний на європейському континенті ще від часів Середньовіччя.

(розраховано на чотири порції)

Інгредієнти:

• 400 грамів свіжого листя кропиви
• 300 грамів маленьких бульб молодої картоплі (добре промити, почистити жорсткою щіточкою й розрізати навпіл)
• 150 грамів зеленої цибулі (грубо порубати)
• 2 стебла зеленої селери (подрібнити)
• 5–6 гілочок свіжого чебрецю
• 60 мл жирних вершків
• 30 грамів вершкового масла
• 1 л курячого бульйону, плюс іще трохи, якщо виникне потреба
• 40 мл свіжовичавленого лимонного соку
• 40 мл оливкової олії
• Морська сіль
• Грубомелений чорний перець

Приготування:

1. Викладаємо листя кропиви у великий друшляк і двічі обливаємо крутим окропом із повного чайника, поки воно не перестане жалити (виконуючи всі операції з кропивою, не забуваємо попередньо надягнути гумові рукавички). Даємо охолонути, після чого добре відтискаємо, щоб позбутися зайвої рідини. У результаті в нас має вийти приблизно 280–300 грамів бланшованої кропиви. Перекладаємо на дошку й грубо рубаємо.
2. Тим часом обсмажуємо у великому сотейнику на оливковій олії та вершковому маслі цибулю й селеру, поки вони не стануть м’якими. Це триватиме 4–5 хвилин. Додаємо картоплю, бульйон, гілочки чебрецю та чайну ложку солі. Доводимо до кипіння й на слабкому вогні варимо 6–7 хвилин.
3. Кладемо до супу кропиву й продовжуємо готувати ще 12–15 хвилин, поки картопля не стане м’якою. Вимикаємо вогонь.
4. Видаляємо із супу гілочки чебрецю. Занурювальним блендером перебиваємо суп до ніжного пюреподібного стану. Густоту регулюємо гарячим бульйоном.
5. Потім додаємо вершки й лимонний сік. Добре перемішуємо. Солимо й перчимо до смаку.
6. Розливаємо по сервірувальних тарілках, прикрашаємо листочками кропиви або м’яти. Одразу подаємо до столу.