Курка із солодким і гострим перцем

Якось так завжди виходило, що коли я приходив у гості до бабусі Євгени, у неї на плиті грівся обід. Це було вже тоді, коли вона дуже постаріла і до неї повернувся мій дід, з яким вони не жили вже років із тридцять — не сходилися поглядами, тож батькові довелося купити їм невелику двокімнатну квартиру в центрі міста. Причому так було навіть тоді, коли вона хворіла і їй було досить важко щось готувати. Очевидно, це була звичка годувати чоловіків свого роду за будь-яких обставин, яка за багато десятиліть в’їлася їй у шкіру… Відмовитися від їжі було не можна. І не те щоб це було неможливо в буквальному розумінні — мовляв, не хочу й не буду! — просто щоразу для мене це оберталося цілою проблемою. Той самий закон крові, який автоматично зараховував мене до згаданої категорії чоловіків, просто змушував мій язик німіти під час першої ж спроби вимовити цю незмінну дієслівну форму — спрацьовувала підсвідомість. У будь-якому разі пропозиція пообідати в її домі належала до тих, від яких традиційно відмовлятися було дуже неввічливо.

Удома Євгена доволі часто готувала курку. Бабусина курка мала дві характерні риси: по-перше, багато червоного гострого перцю, аж так, що іноді на очі наверталися сльози; по-друге, багато вершкового масла, у якому курка нерідко просто плавала. Я вже колись розповідав вам, що її улюбленою приказкою було: «Вершкового масла забагато не буває». Вона ж була одним з основних правил її готування. Усім чоловікам у домі (дідові, батькові, мені) це подобалося, і ніхто не заперечував проти такого кулінарного підходу. Це повною мірою стосувалося й гострого перцю.

На жаль, в останні роки бабусиного життя я навідував її не так часто, як мені хотілося б: навчання в університеті, розташованому в іншому місті, не давало мені такої змоги. Євгена жила на четвертому поверсі й після смерті діда вже майже не спускалася вниз. Однак це зовсім не заважало їй дотримуватися традицій у своєму домі. До мого приходу казанок або сковорода з якоюсь смакотою — тією ж куркою з перцем, рисом із родзинками та коржиками чи бараниною з паприкою і зернами граната — незмінно томилися на плиті або чекали на мене, загорнуті в ковдру з овечої вовни. У цьому бабуся не зрадила собі жодного разу.

Тепер, коли Євгени вже давно немає з нами, я з теплотою згадую ці її дивацтва, як мені тоді здавалося через молодість, і часом мені хочеться купити на базарі молоде курча та приготувати його саме так, як це робила вона: багато солодкого й гострого перцю, багато вершкового масла… Утім, тепер я не їм стільки м’яса, як раніше: лише у вихідні та в помірних кількостях, а в усі інші дні тижня — переважно овочі, крупи, фрукти, кисломолочний сир і йогурт. Проте давні спокуси й давні спогади живуть у мені, як, наприклад, цей бабусин рецепт курки, яким я хочу з вами поділитися.

У ньому, у цьому рецепті курки, немає нічого такого, що здалося б вам новим чи оригінальним. Він простий і містить усі необхідні для повноцінного життя та важкої селянської праці інгредієнти (як і все в Євгени, яка виросла в гірській сільській місцевості): м’ясо, вершкове масло (замість жиру), перець, цибулю, помідори, часник, рейган (тобто базилік)…

Однак людям, які хоч трохи знаються на їжі, цей скромний перелік скаже багато про що. Принаймні я на це сподіваюся. ))

(на дві-три порції)

Інгредієнти:

• 1 невелике курча вагою до 1,5 кг (розділити на 4–6 частин)
• 2 великих солодких перці (видалити плодоніжки й насіння, розрізати вздовж на кілька частин)
• 1 великий стиглий помідор (зняти шкірку, видалити насіння та зайву рідину, грубо нарізати)
• 1 головка жовтої цибулі (подрібнити)
• 3 зубчики часнику (почистити й розчавити лезом ножа)
• 1 невеликий стручок свіжого гострого перцю
• Пів склянки подрібненого листя базиліку
• Пара гілочок тархуну
• Пара гілочок чебрецю
• 2 склянки курячого бульйону
• Дві третини склянки червоного сухого вина
• 3 столові ложки вершкового масла
• Рослинна олія
• Чорний перець
• Морська сіль

Приготування:

1. Нагріваємо в сотейнику суміш вершкового масла та рослинної олії в рівних кількостях і на середньо-сильному вогні обсмажуємо в ній попередньо посолені й поперчені шматочки курчати по 10 хвилин з кожного боку, щоб вони добре підрум’янилися. Перекладаємо на тарілку.
2. Там само протягом 5–7 хвилин обсмажуємо цибулю та солодкий перець до золотавого відтінку, а потім додаємо часник і смажимо, доки він не почне пахнути.
3. Потім повертаємо курча до сотейника, додаємо помідори, зелень і гострий перець, вливаємо бульйон та вино. Доводимо до кипіння, злегка деглазуємо дно сотейника дерев’яною лопаткою і зменшуємо вогонь до слабкого.
4. Тушкуємо курча під кришкою близько години. Перевіряємо на сіль.
5. Євгена зазвичай подавала до такої курки солодкий плов. Ви ж можете придумати щось інше, що більше припаде вам до душі.