Місо-суп із тофу, пекінською капустою та кунжутом

Сліди походження місо-супу губляться десь у далекій давнині. Перші згадки про нього трапляються в китайських літописах іще в IV столітті до нашої ери. У VIII столітті першого тисячоліття вже нашої ери з’являється перший письмовий рецепт приправи-пасти під назвою хісіо, яку готували ферментацією суміші соєвих бобів, пшениці, алкоголю та солі.

До Японії місо-пасту завезли в VII столітті нашої ери буддійські ченці. Згодом процес приготування цієї пасти вдосконалили, і вона стала частиною раціону японських самураїв. Через деякий час у процесі широкого поширення рису місо-паста стала основним продуктом харчування японців. За кілька століть з’явилося кілька різних рецептів приготування місо, і всі вони отримали назви провінцій, звідки походили.

До найвідоміших із них можна віднести сіро-місо з Кіото, хаттьо-місо з префектури Айті та сінсю-місо з префектури Нагано. Згідно з давньояпонською міфологією, місо було щедрим даром богів людству як символ фізичного здоров’я, довголіття та щастя.

На початку шістдесятих років минулого століття місо вперше представив у Європі Джордж Осава, який жив у 1893–1966 роках, засновник макробіотичної дієти й філософії. Якщо хтось не знає, йдеться про вчення про харчування, побудоване на постулатах даосизму. Якось про це напишу.

Ну, а тепер повернімося до сьогодення. Свій перший і найбільш пам’ятний місо-суп я з’їв 1991 року в Торонто в автентичному, аж до зроблених вручну ґета на ногах офіціанток із манерами гейш, і непомірно, огидно дорогому — не я тоді платив за стіл! — японському ресторанчику в самому центрі міста «Сьома хвиля». Чому він саме так називався, я не знаю. А ось суп справив на мене надзвичайно сильне враження, адже був приготований божественно — наскільки я взагалі міг тоді судити про цього чемпіона національної кухні країни, де сходить сонце. Відтоді я почав дуже поважати японців. Тобто поважав я їх і раніше, бо захоплювався давньояпонською культурою, але не знав, що вони ще й дуже смачно їдять. Утім, це було лише перше моє знайомство з цією дивовижною, унікальною кухнею. Там само й того самого дня на очах у здивованих канадських бізнесменів українського походження, які «гуляли» нас у цьому ресторані, ми з моїм знайомим, а за сумісництвом представником України в ООН Володимиром Василенком неабияк «відзначилися», дружно проковтнувши по кульці васабі, бо свято вірили, що це якась закуска від шефа. Ви, мабуть, здогадуєтеся, що сталося далі. Утім, своє чоловіче обличчя ми, як змогли, зберегли. Але це так, між іншим…

Що ж до запропонованого нижче рецепта цього відомого в усьому світі супу, то ми назвали б його «Простіше не буває» — настільки легко він готується. Окремого призу він цілком заслуговує в категорії дієтичних супів для тих, хто хоче схуднути. А щодо смаку, то тут у запропонованого варіанта місо-супу, яких, до речі, безліч, і поготів усе гаразд. Тож, як не поглянь, цей суп обов’язково сподобається вам з усіх боків, і ви однаково апетитно їстимете його будь-якої пори року. А головне — не витрачатимете зовсім неадекватних грошей на мисочку супу, у якій і вміщується лише десять або дванадцять столових ложок!

(на 2 порції)

Інгредієнти:

• 750 мл курячого або овочевого бульйону
• 50 г свіжого тертого імбиру
• 2 очищені й добре подрібнені зубчики часнику
• 1 маленький очищений від плодоніжки й насіння та добре подрібнений перець чилі
• 200 г пекінської капусти з видаленими черешками, нарізаної широкими поперечними смужками
• 1 очищена й нарізана поздовжніми пластинками завдовжки 3–4 см морквина
• 2 ст. л. місо-пасти
• 100 г ніжного тофу, нарізаного кубиками
• Слабосолоний соєвий соус
• 2 ст. л. кунжуту

Приготування:

1. Наливаємо бульйон у сковороду з високими бортами й доводимо до кипіння.
2. Зменшуємо вогонь до слабкого. Додаємо до бульйону часник, чилі, імбир і кунжут. Готуємо 5 хвилин.
3. Потім додаємо туди ж капусту й моркву. Накриваємо кришкою й варимо ще 3–4 хвилини.
4. Вимикаємо плиту, додаємо місо-пасту та соєвий соус до смаку й добре розмішуємо, доки паста повністю не розчиниться.
5. Потім додаємо тофу й даємо трохи настоятися перед подаванням.