Цибулевий суп із картоплею шустринг і смаженою петрушкою

Що може бути більш зігрівальним, насиченим, цілющим і… мужнім, ніж тарілка міцного цибулевого супу, особливо для тих, хто живе у справді холодних краях — із коротким літом і лютою зимою. Тому не бачу нічого поганого в існуванні так званої норманської версії походження згаданої першої страви. У ній винайдення цибулевого супу приписують не сироїдам-французам (тут «сироїди» — від слова «сир») з їхнім ріденьким бульйончиком, навіщось прикрашеним крутонами, а лютим вікінгам, які в ранньому Середньовіччі, наче ураган, пронеслися землями Північної та Центральної Європи. Вони не мали жодної потреби у грінках (та й гадки не мали, що це таке) і вже точно не мали часу чекати, доки сир красивою рум’яною скоринкою вляжеться на поверхні супу. Можливо, так складалося тому, що в ті моменти, коли комусь із цього суворого північного племені терміново був потрібен цибулевий суп, він у буквальному сенсі спливав кров’ю… Але розповімо все по черзі.

Середньовічні військові зіткнення в Європі були справою звичайною і зовсім не романтичною, як може здатися комусь, хто начитався лицарських романів і надивився блокбастерів про той драматичний час, а радше відверто грубою й зовні далекою від естетики. Протягом майже чотирьохсот років узбережжя Ірландії, Англії, сучасної Франції та земель, розташованих східніше — аж до кордонів Київської Русі, — зазнавали постійних набігів цього войовничого народу, єдиним заняттям якого, а водночас і джерелом прожитку, була війна.

Мало хто міг вистояти проти їхнього традиційного клина з берсерками, які не знали ані страху, ані милосердя, на його вістрі. Утім, зазвичай оголені до пояса берсерки, хоча й справляли незабутнє враження на ворога, але, всупереч легендам про них, аж ніяк не були невразливими суперменами, і багато з них помирали від отриманих у бою ран так само, як усі інші воїни.

Вікінги вміли не лише воювати, вони активно займалися торгівлею та сільським господарством, використовуючи для останнього людей, яких брали в полон і перетворювали на рабів. Вони вирощували пшеницю та потрібні для життя овочі, а коли ставало холодно, використовували консервовані продукти, солонину, сушену й засолену рибу, мариновані овочі (капусту, ріпу тощо). Узимку, крім усього іншого, бракувало й трав, якими вікінги лікували свої бойові рани. Ось тоді їм на допомогу приходив цибулевий суп… Коли вікінг у зимовому поході діставав поранення в живіт, його поспіхом годували наваристим цибулевим супом. Після цього воїни принюхувалися до його рани. Якщо з’являвся характерний для такого супу запах цибулі, вони зі співчуттям хитали головами, бо розуміли, що стінки шлунка в цьому конкретному випадку пошкоджені, а отже, їхньому бойовому товаришеві не жити. З огляду на результати такого варварського, але все ж ефективного «медичного тесту», не було жодного сенсу й далі витрачати на пораненого продукти й особливо ліки, які могли знадобитися тим, хто мав кращі шанси вижити. Завершу цю сумну правдиву історію, перефразувавши відому приказку: «Нічого особистого, крихітко, це життя».

Ну а тепер самі вирішуйте, чи мали вікінги в таких ситуаціях час на крутони або плавлений сир?

(розраховано на чотири-шість порцій)

Інгредієнти:

• 2 середні стебла цибулі-порею загальною вагою близько 700 грамів (білу частину розрізати вздовж навпіл, а потім нарізати тонкими півкружальцями)
• 300 грамів шалоту (очистити від лушпиння й нарізати тонкими півкружальцями)
• 4–5 великих зубчиків часнику (почистити й ретельно розчавити)
• 80 грамів вершкового масла
• 2 склянки незбираного молока
• 200 мл жирних вершків
• 400 грамів картоплі (очистити від шкірки й нарізати тонкою соломкою)
• 1 середній пучок петрушки (розібрати на гілочки)
• 1 гілочка розмарину
• Рослинна олія
• Сіль
• Перець

Приготування:

1. У великому сотейнику з важким дном розтоплюємо на середньому вогні вершкове масло й смажимо в ньому обидва види цибулі та часник, трохи посоливши. Готуємо, часто помішуючи, доки овочі не стануть майже м’якими. Це може тривати близько 5–6 хвилин. Потім вливаємо склянку води й, помішуючи вже час від часу, продовжуємо готувати 40–45 хвилин. Вимикаємо вогонь, даємо трохи охолонути й частинами перекладаємо у блендер разом із вершками та молоком. Перебиваємо до однорідної шовковистої консистенції. Повертаємо в сотейник і накриваємо кришкою.
2. Потім промиваємо картоплю під проточною водою в друшляку, доки вода з-під неї не стане чистою. Даємо стекти й промокаємо паперовими рушниками.
3. У великий чавунний казанок вливаємо 500 мл рослинної олії та на середньому вогні нагріваємо її, доки з дна не почнуть підніматися бульбашки. Після цього порціями смажимо картопляну соломку по 2 хвилини кожну порцію. Перекладаємо на блюдо, застелене паперовими рушниками. Коли картопля буде готова, у тій самій олії коротко обсмажуємо гілочки петрушки протягом 10 секунд, доки вона не стане прозорою та хрусткою. Виконуючи останню операцію, не забувайте про заходи безпеки, оскільки під час контакту з петрушкою олія починає доволі сильно шипіти й бризкати. Кидаючи чергову порцію петрушки в киплячу олію, відразу прикривайте казанок кришкою, принаймні в перші 2–3 секунди.
4. Розливаємо суп у сервірувальні тарілки. Солимо й перчимо. Посипаємо петрушкою та картоплею шустринг, після чого відразу подаємо до столу.