Бразильські кокосові трюфелі, або «бейжиньо де коко»

«Бейжиньо де коко» (порт. — Beijinho De Coco) — цукерки-трюфелі, які разом зі своїм знаменитим старшим братом бригадейро є ще однією обов’язковою прикрасою на столі іменинника. Особливо якщо іменини святкує дитина, а батьки запросили додому дитячу компанію.

«Beijinho» в буквальному перекладі з португальської означає «маленький поцілунок» або «поцілунок у плече». У Бразилії також часто вживають це слово, коли передають вітання коханій, наприклад — «beijinhos e abraços querida!», що означає «поцілунки й обійми, дорога!» Своєю чергою, «коко» перекладається як «кокос». Відповідно, повну назву цукерок можна перекласти приблизно як «маленькі кокосові поцілуночки». Деякі бразильці ще називають ці цукерки словом «branquinho», що перекладається з португальської як «маленький і білий».

З ніжною й делікатною текстурою, надзвичайно смачні бейжиньо де коко абсолютно прості в приготуванні. Традиційно їх роблять зі згущеного молока та меленого кокоса у формі маленьких кульок. Зверху бейжиньо зазвичай обвалюють у гранульованому цукрі або кокосовій стружці, а як завершальний штрих досить часто прикрашають бутончиком гвоздики.

Бейжиньо де коко є кокосовою версією популярних не лише в Бразилії, а й у всьому світі бригадейро. Останні можна сміливо назвати частиною культури цієї країни, іконою бразильської національної кухні. Вони, утім, як і бейжиньо де коко, мають для всіх без винятку бразильців емоційну й сентиментальну цінність. Куштуючи ці цукерки, бразильці згадують щасливі часи, проведені колись із родиною та добрими друзями.

Бейжиньо де коко, так само як і цукерки бригадейро, завжди мають вишуканий вигляд, і нерідко їх продають у спеціалізованих бутиках, які бразильці так і називають — «бригадейро». Варіанти бейжиньо та бригадейро в Бразилії можуть бути різними (у деяких магазинах можна зустріти до п’ятдесяти різних видів цих цукерок!), але незмінними в таких трюфелях завжди залишаються висока якість інгредієнтів, свіжі продукти й творчий підхід до оформлення цих цукерок, зокрема елегантні коробочки, у яких їх продають. Зазвичай їх укладають у паперові гофровані чашечки, а потім, залежно від фантазії кондитера, — у скляні баночки, керамічні глечики, картонні трубки й навіть у дорогі коробочки на кшталт тих, що слугують для зберігання ювелірних прикрас.

Деякі кулінарні історики в Бразилії стверджують, що бейжиньо де коко в далекому минулому називали «поцілунком тітоньки», а готували їх переважно з мигдалю, води та цукру.

Повторюся: бейжиньо де коко готуються легко й швидко. Для їх приготування не потрібен жодний ґрунтовний кулінарний досвід — лише акуратність і трохи терпіння.

Багато хто прикрашає свої кокосові поцілуночки бутонами гвоздики, але ми з Юлею цього не робили. Зрештою, це лише неїстівна прикраса!

Не дивуйтеся також, побачивши какао на поверхні наших бейжиньо. У цьому випадку ми дозволили собі трохи пофантазувати. Смак вийшов дуже незвичним: перше відчуття — легка нотка какао, а потім — повнотілий кокосовий аромат. Однак будь-яке порівняння з бригадейро тут недоречне. Спробуйте — і самі зрозумієте, про що я. ))

Інгредієнти:

• 370 мл згущеного молока
• 100 грамів кокосової стружки
• 50 грамів в’яленої журавлини (подрібнити)
• 30 грамів вершкового масла плюс іще трохи для змащування
• Какао для обвалювання

Приготування:

1. У невеликому сотейнику змішуємо кокосову стружку, журавлину та згущене молоко. Даємо постояти пів години.
2. Ставимо сотейник на слабкий вогонь і додаємо масло. Готуємо протягом 10 хвилин, постійно помішуючи. Готова суміш має вийти досить щільною й легко відставати від стінок і дна сотейника. Перекладаємо отриману масу в миску, змащену вершковим маслом, і даємо повністю охолонути.
3. Змащуємо руки вершковим маслом і формуємо з кокосової суміші кульки розміром із невеликий горіх.
4. Обвалюємо в какао.