Листкові конвертики з карамелізованою цибулею-пореєм, диким часником і камамбером

Коли і якщо ви бували у Франції, чи доводилося вам хоч раз бачити овочеві ряди місцевих ринків без величезних кошиків із зв’язками пуаро (так французи називають цибулю-порей)? Звісно ж, ні! Тому що вони, ці кошики з пореєм, присутні там завжди і скрізь. Крім того, тут нерідко можна зустріти дику цибулю-порей, товщина якої не більше звичайного олівця.

Після картоплі та рису, цибуля-порей, мабуть, найчастіше використовуваний інгредієнт французької кухні. Порей близький родич часнику та цибулі (фактично вони з однієї родини), але смак цього овочу набагато м’якший, ніж у його рідних братів. Через свій надто делікатний смак порей не часто займає центральне місце у французьких стравах, але чудово поєднується з іншими продуктами.

Давні єгиптяни першими почали використовувати цибулю-порей як культивований овоч, і там він був настільки популярний, що вони залишили нам на згадку різьблені фігурки і фрески з його зображеннями. На тих же археологічних розкопках у Єгипті дослідники виявили пучки сушеної цибулі-порею.

На територію сучасної Франції лук-порей завезли ще давні греки під час окупації її південних регіонів – у шостому столітті до нашої ери. В одному зі своїх поселень вони заснували колонію Массалія та потужний порт, які нині позначені на картах під однією, відомою всім, назвою «Марсель». Через цей порт якраз і потрапляли сюди всі грецькі товари, включаючи порей. Причина появи цієї цибулі у Франції була дуже проста: у давньогрецькій кухні порей вважався такими улюбленими ласощами, як і в єгиптян, і греки не уявляли собі їжу без цього овочу.

Саме завдяки грекам порей міцно влаштувався у багатьох стравах французької кухні. Про це цілком можна судити за найстарішою французькою кулінарною книгою «Французький кухар», написаною у сімнадцятому столітті уславленим шефом Франсуа П’єром де Ла Варенном (роки життя 1618-1678).

Зізнаюся, до початку дев’яностих років я гадки не мав про існування цибулі-порею. Напевно, не тільки я… Що ж до французів, то порей у них за рейтингом обходить такі супер популярні в Західній Європі овочі як зелений горошок, цвітну капусту, спаржу, артишоки, пастернак, селеру і навіть моркву. У чому причина сказати важко. Може так сталося тому, що порей росте у Франції цілий рік, чи це саме він робить французьких жінок такими стрункими? 😁

Як би там не було, а порей у французів можна зустріти практично в будь-якій їжі, де ми традиційно використовуємо цибулю. Порей та шалот. Починаючи від супів (знаменитий цибульний суп), омлетів або соусів (наприклад, вінегретт з пореєм) і закінчуючи пирогами («пісалад’єр») і навіть гратенами.

Рецепт цих листкових конвертиків із тіста філо та цибульної начинки, я розкопав з нагоди. Справа в тому, що нам пощастило купити недорого голову Камамбера, і з нею треба було щось робити. Ну от… гадаю, що вам це сподобається.

(розраховано на п’ять конвертиків)

ІНГРЕДІЄНТИ:

• 2-3 середніх цибулі-порею загальною вагою близько 700 грам, нарізаних півкухами шириною 1 см (мається на увазі тільки біла частина)
• 2 великі пучки шпинату загальною вагою близько 450 грам (грубі частини видалити, листя коротко бланшувати, щоб пішла вся рідина)
• 150 г дикого часнику (розділити на білі та зелені частини, білі нарізати шматочками довжиною близько 1 см, зелені – залишити повністю)
• 30 грам листя петрушки
• 6-7 гілочок чебрецю (листочки обібрати)
• 80 грам вершкового масла, плюс ще стільки ж розтопленого вершкового масла для змащування
• 30 мл оливкової олії
• 1 столова ложка білого винного оцту (або до смаку)
• 300 грам сиру Камамбер (можна замінити іншим схожим м’яким сиром)
• 50 грам кедрових горішків
• Сіль, перець

ПРИГОТУВАННЯ:

1. У великій сковороді на середньому вогні нагріваємо оливкову олію та розтоплюємо в ній вершкове масло. Додаємо порей, білі частини дикого часнику, оцет і листочки чебрецю. Накриваємо кришкою, зменшуємо вогонь до слабкого й тушкуємо 20–25 хвилин, кілька разів перемішавши. Знімаємо кришку, збільшуємо вогонь до середнього й готуємо ще 5 хвилин, доки цибуля не карамелізується. Час від часу помішуємо. Додаємо зелені частини дикого часнику, шпинат, петрушку та кедрові горішки. Готуємо ще 1 хвилину. Знімаємо з вогню, солимо й перчимо до смаку. Добре перемішуємо та даємо охолонути.
2. Нагріваємо духовку до 180 градусів.
3. Викладаємо на чисту робочу поверхню лист тіста філо й змащуємо його розтопленим вершковим маслом. Зверху кладемо другий лист і також змащуємо маслом. У центр викладаємо п’яту частину начинки та скибочки сиру, формуємо конвертик і переносимо на застелене пергаментом деко. Так само збираємо ще чотири конвертики з решти восьми листів тіста й начинки.
4. Ставимо деко з конвертиками в духовку й випікаємо 20–25 хвилин, доки вони не підрум’яняться.
5. Такі конвертики можна подавати з легким зеленим салатом, але ми, наприклад, їли їх з смаженою куркою по-тайванськи. Теж було непогано.