Про пасту тальятеле з листям кульбаби та пармезаном, а також про одну алюзію

Як я не намагався розпочати цей пост якось інакше, але неявна алюзія, вимушено закладена мною ж у його назву, незмінно і вперто підштовхувала мене до Рея Бредбері та його «Вину з кульбаб».

Для тих нещасних, хто з якихось причин (категорично не мають виправдання!) досі не в курсі, хто такий Бредбері і що це за «Вино з кульбаб», повідомляю: «Рей Дуглас Бредбері – чудовий американський письменник-фантаст, один з моїх найулюбленіших … а «Вино з кульбаб» (хоч і не його насамперед згадують у біографічних довідках про цього письменника) – мабуть, одна з найкращих його повістей». Для мене (а я чомусь впевнений, що і для багатьох, хто цікавиться моєю «писаниною» на цьому блозі), як і для самого автора, до речі, це надзвичайно світлий твір – один безперервний і теплий спогад про безтурботне дитинство, про дивовижний світ, який нас оточує, про вічність… У кожного цей спогад свій.

Моє дитинство було наповнене величезними пустирями, зарослими густою, високою (по пояс дорослої людини) і п’янким травостоєм, де можна було сховатися за бажання так, що ніхто тебе не знайшов би; гігантським садом з абрикосових дерев, що ріс неподалік при місцевому педінституті, в якому ми збирали ще зелені, кислі плоди «калібровки», а потім варили з них компот із абсолютно невимовним смаком; «зозулею» – маленьким, смішно пихкаючим паровозиком з великою трубою, що по вузькоколійці, що проходила зовсім поряд від мого будинку, перетягував будь-яку всячину між двома суднобудівними заводами, і з яким ми вели постійну і незатихаючу «партизанську війну»; літнім кінотеатром, де ми (всі місцеві пацани), осідлавши його невисокий паркан із теплого пористого вапняку, переглянули купу геніальних фільмів – “Дівчата з Таракацукі”, “Геній дзюдо”, “Попіл і алмаз”, “Рукопис, знайдений у Сарагосі” і багато іншого; старими, гуркотливими на стиках рейок, виготовлених ще на заводах Круппа, трамваями з дверима-гармошками, що закриваються вручну… ці трамваї були в моєму дитинстві однієї з улюблених забав – особливим шиком серед своїх вважалося застрибнути і зіскочити з підніжки такого трамвая на повному ходу (втім, тепер я думаю, що це було не так швидко, як здавалося тоді). А ще воно було наповнене, скрізь, куди не кинь поглядом, шикарними фіолетовими пензликами «будяків» та яскраво-жовтими пишними розсипами кульбаб…

Це все і ще багато чого, для чого явно не вистачить місця ні в цьому пості, ні у всьому цьому блозі, було моїм дитинством.

Для повноти картинки, а також для хоч якогось більш-менш осмисленого і логічного продовження розпочатого, до моєї розповіді про знаменитого фантаста, моє дитинство і, нарешті, рецепті пасти тальятелле слід було б додати, що на батьківщині Рея Бредбері в місті Уокіган (штат Іллінойс), що розташований на березі озера Мічиган, дійсно роблять вино з кульбаб (точно так само, як робив його на початку двадцятого століття дід письменника), а у нас в Україні з цих же непоказних на вигляд квіточок готують салати й варять ароматне варення, а ось, наприклад, у венеціанському передмісті Кьоджа сільські жителі додають молоде листя кульбаб у соус для пасти.

(на чотири порції)

Інгредієнти:

• 300 грам пасти тальятелле
• 1 невеликий пучок молодого зеленого часнику (подрібнити)
• 1 великий пучок молоденького листя кульбаби (можна замінити руколою)
• 50 грам натертого стружкою пармезану
• Оливкова олія
• Сіль
• Чорний перець

Приготування:

1. Для початку добре промиваємо листя кульбаби під проточною водою. Потім розчиняємо в одному літрі холодної води чайну ложку солі та замочуємо листя на півгодини. Це робиться для того, щоб позбавити їх гіркого присмаку. Потім витягаємо листя з води і добре обтрушуємо.
2. У середніх розмірів сковороді нагріваємо оливкову олію і на середньому вогні коротко протягом кількох хвилин смажимо часник. Потім додаємо листя кульбаби і готуємо ще близько 3 хвилин, поки трохи не прив’януть.
3. Тим часом у невеликій каструлі у злегка підсоленій воді відварюємо пасту, керуючись інструкцією виробника.
4. Готову пасту викладаємо в сковороду із зеленню та добре перемішуємо. Солимо і перчимо на смак.
5. Розкладаємо по тарілках, посипаємо пармезаном і одразу ж подаємо до столу.