Вчені про клітковину та її користь для організму. Частина II

Далі, як я вже писав у попередній статті про користь клітковини, під час вивчення бактеріальної мікрофлори кишечника мишей учені зосередили свою увагу саме на тих мікробах, які брали безпосередню участь у процесах метаболізму. Дослідження показали, що будь-які різкі коливання харчування від звичайного раціону цих гризунів до такого, що бідний на клітковину, призводили до катастрофічного скорочення популяції корисних видів бактерій.

Крім змін у мікрофлорі, дослідники в обох групах виявили, що зі зменшенням кількості клітковини в їжі кишечник мишей також ставав меншим, а шар слизу на стінках кишок помітно стоншувався. Це, своєю чергою, призводило до того, що бактерії в таких випадках перебували значно ближче до внутрішньої частини стінок кишечника, викликаючи небажану реакцію імунної системи організму мишей.

Після кількох днів годування мишей їжею з низьким вмістом клітковини в їхньому кишечнику з’являлися хронічні запальні процеси, а через кілька тижнів експерименту вчені з групи Ендрю Гевірца виявили й інші критичні зміни в організмах гризунів — наприклад, збільшення кількості жиру або рівня цукру в крові. Щодо групи дослідників на чолі з Фредріком Бакхедом, то вони, крім цього, також давали частині мишей корм, багатий на жири й помірну дозу клітковини під назвою «інулін». При цьому шар слизу на стінках кишечника в таких мишей виглядав значно здоровішим, ніж у тих, яким згаданої клітковини не давали. Учені також помітили, що в цьому конкретному випадку бактерії перебували на безпечній відстані від стінок кишечника.

Гевірц і його колеги аналогічно додавали до корму мишей клітковину інулін, лише в помітно вищих дозах. Поліпшення стану кишечника (а саме — збільшення популяції корисних мікробів у ньому) при цьому були ще помітнішими, незважаючи на високий відсоток жирів у запропонованій їжі. Крім усього іншого, було встановлено, що такі миші набирали менше ваги.

Група Бакхеда провела ще один експеримент: до питної води мишей, які отримували корм із високим умістом жиру, додавали 1% збагаченого олігофруктозою інуліну — розчинної клітковини. У цих мишей слизовий шар кишечника зберігав захисні властивості й не ставав проникним для бактерій, як у тварин на такому самому раціоні без інуліну.

«Таким чином, — як вважає Ендрю Гевірц, — одним зі шляхів, що дає клітковині змогу приносити користь нашому організму, є те, що вона опосередковано слугує нам ще одним джерелом живлення. Після того як бактерії, що перебувають на стінках нашого кишечника, збирають урожай клітковини й переробляють його, залишаються фрагменти у формі коротких ланцюгів жирних кислот. Ці кислоти всмоктуються організмом через стінки кишечника, живлять його клітини й слугують додатковим джерелом енергії».

Однак Гевірц переконаний, що не лише енергія є тим додатковим бонусом, який дарує організму людини клітковина. Бактерії, що поїдають клітковину, є носіями своєрідних послань. Річ у тім, що правильна робота клітин кишечника значною мірою залежить від тих хімічних сигналів, які надходять до них саме від кишкових бактерій. Отримуючи такі сигнали, клітини діляться й виробляють слиз, украй необхідний для нормального функціонування кишечника. Крім того, вони виробляють так звані «молекули-вбивці», які борються зі шкідливими мікробами.

Надсилання подібних сигналів-послань клітинам кишечника допомагає бактеріям мирно співіснувати з імунною системою, тобто підтримувати безпечну відстань між собою і стінками кишечника. Адже будь-яка бактерія, що наблизиться до останніх на критичну відстань, буде знищена речовинами, які в таких випадках виділяє імунна система.

(далі буде)