Крем-суп зі стручкової квасолі, картоплі та смажених грибів

Деякий час тому, готуючи до публікації рецепт грузинського лобіо із зеленої квасолі, я з подивом відзначив, що цілком випустив із поля зору історію походження цього улюбленого мною овочу (чи все ж таки плоду?). І ось сьогодні, вирішивши познайомити вас із рецептом дуже смачного й ніжного крем-супу зі стручкової квасолі, картоплі та смажених грибів, поспішаю виправити свою помилку.

Стручкова, або зелена, квасоля — це лише звичайна недозріла квасоля (Phaseolus vulgaris) різних сортів, що перебуває в захисній оболонці, тобто в нашому випадку у стручку. Її вживають у їжу так само, як і зрілі боби квасолі. Подібним чином у кулінарії широко використовують молоді стручки так званої виткої квасолі (Phaseolus coccineus), «довгої квасолі» (Vigna unguiculata subsp. sesquipedalis) і «гіацинтового бобу» (Lablab purpureus). Зелена квасоля відома під багатьма назвами: стручкова квасоля, спаржева квасоля, французька квасоля, струнна квасоля тощо. У нас у народі її чомусь нерідко й, звичайно ж, помилково називають просто «спаржею».

Відмінною рисою зеленої квасолі є те, що її стручки збирають закритими, коли боби всередині ще не дозріли. До речі, подібна практика існує й у випадку із зеленим горошком.

Підставою для однієї з назв зеленої квасолі стала струна, або з’єднувальна нитка, яка проходить уздовж усього стручка з одного боку, поєднуючи половинки його «оболонки», а також скріплюючи разом боби. Перед приготуванням зеленої квасолі цю струну разом із хвостиком-плодоніжкою обов’язково видаляють, оскільки вона цілком неїстівна. Щоправда, протягом останніх кількох десятиліть виведено сорти зеленої квасолі, у яких ця струна відсутня.

Походження зеленої квасолі безпосередньо пов’язане із Центральною та Південною Америкою. Існують докази того, що корінне населення Мексики й Перу вирощувало її протягом кількох тисяч років.

Країни Середземноморського басейну познайомилися із цією культурою у п’ятнадцятому столітті завдяки Христофору Колумбу. Невдовзі після появи у Старому Світі зелена квасоля набула великої популярності в Італії, Греції та Туреччині. Трохи пізніше вона потрапила до Північної Африки, на Кавказ і в Азію.

Зелену квасолю можна їсти сирою, вареною, смаженою, тушкованою або печеною. Найчастіше її можна зустріти в овочевих і м’ясних рагу та супах, а маринована квасоля є непоганою закускою.

(на чотири порції)

Інгредієнти:

• 600 грамів стручкової квасолі (почистити й нарізати шматочками завдовжки 2–3 см)
• 300 грамів картоплі (почистити й нарізати невеликими кубиками)
• 200 грамів білої частини цибулі-порею (нарізати тонкими кільцями)
• 3 великі зубчики часнику (почистити й грубо порубати), плюс 1 великий зубчик часнику (почистити й ретельно подрібнити)
• 300 грамів відварених маслюків (маленькі грибочки залишити цілими, великі розрізати навпіл); можна замінити гливами або печерицями (відповідно, порвати на тонкі смужки або нарізати пластинками)
• Третина чайної ложки сушеного орегано
• 1 літр овочевого або курячого бульйону
• 20 мл білого винного оцту
• Половина чайної ложки цукру
• Оливкова олія
• Сіль, перець

Приготування:

1. Спочатку слід приготувати бульйон. Зробити це можна, керуючись відповідними вказівками з рецептів овочевого або курячого бульйону в нашому блозі.
2. У каструлі середнього розміру доводимо до кипіння готовий бульйон і варимо в ньому картоплю та стручкову квасолю протягом пів години.
3. Поки варяться овочі, можна приготувати гриби й цибулю. Для цього у сковороді нагріваємо 80 мл олії та смажимо цибулю на середньому вогні протягом 3–4 хвилин. Потім додаємо гриби, часник і орегано, продовжуємо готувати ще близько 5 хвилин, доки гриби не підрум’яняться. Вимикаємо вогонь.
4. Коли квасоля й картопля будуть готові, даємо бульйону трохи охолонути та за допомогою занурювального блендера перебиваємо все до однорідної маси. Додаємо оцет, цукор і подрібнений часник. Солимо й перчимо до смаку.
5. Розливаємо суп у тарілки й у кожну кладемо четверту частину грибної заправки. Подаємо до столу теплим.