Локшина рамен із зеленою цибулею, імбиром і кунжутом

Рамен (хоча в ті далекі часи це так не називалося) уперше з’явився в Японії понад сто років тому, коли китайський кухар, який працював у токійському ресторані Райрайкен, створив знакову страву, у якій поєднувалися бульйон і китайська локшина. Відмінною особливістю цієї локшини було те, що вона виявилася жовтішою й еластичнішою, ніж японська. Це стало можливим завдяки використанню під час приготування такої локшини тіста, замішаного на натрієво-карбонатній лужній мінеральній воді.

Тоді страву, яка набула широкої популярності, називали не «рамен», а «шина соба». «Шина» було історичним японським позначенням Китаю, що прийшло через буддійські тексти й споріднене з європейськими назвами China та Chine, а «соба» — японським словом для локшини, яке зазвичай пов’язують із гречаною локшиною. Водночас шина соба готували з пшениці. Усього через десяток років після цього винаходу в ресторанах по всій Японії почали подавати регіональні версії шина соба, використовуючи при цьому місцеві компоненти.

Як пише Катаржина Цвертка, авторка кулінарної книги «Сучасна японська кухня: їжа, влада й національна ідентичність», на початку XX століття ця, загалом-то, китайська страва символізувала для японців могутність Японської імперії, що розширювалася. У той період до складу імперії входили: Корея, Тайвань, Маньчжурія, Східний Сибір, частина Китаю та південно-тихоокеанські острови. Запаморочливий тоталітаризм охопив тоді всі верстви японського суспільства.

Китайський стиль у всьому — в інтер’єрі, одязі й навіть у продуктах харчування — легко проникав у свідомість і традиції японського народу. Японці конвертували колоніалізм у свій реальний побут. Їм здавалося, що інтеграція китайської культури, включно зі споживанням китайської їжі та напоїв, наближає їх до втілення ідеї великої імперії, якою в їхньому уявленні був Китай. Одним словом, поїдання шина соба, як це не дивно прозвучить сьогодні, означало для японців не що інше, як поглинання самого Китаю.

Після того як наприкінці Другої світової війни японцям довелося розстатися зі своїми надіями на велику імперію, слово «шина» було віддано вогню. Використовуване раніше як символ імперіалістичної агресії, а тепер як нагадування про японські звірства в Китаї, воно розглядалося як жахлива етнічна пляма на совісті японської нації. Шина соба швидко трансформувалася в менш політизоване «чука соба», де «чука» означало «китайський стиль».

У 1958 році японська компанія Ніссін Фудс представила першу швидко-приготовану версію цієї страви й назвала її «Чікен Рамен». «Чікен» (від англ. chicken) — тому що на курячому бульйоні, а саме слово «рамен» народилося від поєднання двох китайських слів — «ла» (тягнути — китайська локшина традиційно тягнулася вручну) і «мянь» (локшина).

Сьогодні рамен визнаний однією з найкомфортніших страв у світі. Тому не дивно, що в тих самих Сполучених Штатах Америки, наприклад, ви можете зустріти рамен у багатьох закладах швидкого харчування, та й у нас назва цієї страви не стане чимось несподіваним; не дивно, що в Йокогамі є великий музей, присвячений рамену.

Рамен заведено їсти швидко, оскільки локшина, перебуваючи в рідині, може через деякий час перетворитися на кашу. Ось чому японці, поїдаючи рамен, видають характерний звук, що нагадує наше традиційне «сьорбання» під час чаювання: бульйон такий самий гарячий, як і чай.

Багато японців виросли на рамені, і сьогодні ця страва має чимало різних варіацій. Одна з таких варіацій (можливо, не найтиповіша для японської кухні) представлена в нашому рецепті локшини рамен із зеленою цибулею, імбиром і кунжутом.

Локшина рамен тут занурюється не лише в бульйон, а й у яскраву смакотворчу суміш соєвого соусу, імбиру, зеленої цибулі, часнику та рисового оцту.

(на чотири порції)

ІНГРЕДІЄНТИ:

• 200 грамів локшини рамен
• 200 грамів глив (нарізати неширокими смужками)
• 4 великі зубки часнику (почистити й нарізати пластинками)
• 1 великий пучок зеленої цибулі (грубо подрібнити лише зелену частину)
• 3 см кореня імбиру (почистити й нарізати тонкими пластинками)
• 3 склянки курячого бульйону
• 2 столові ложки соєвого соусу
• 2 столові ложки рисового оцту
• 1 чайна ложка меду
• Пів столової ложки свіжого перцю чилі (нарізати тонкими кільцями)
• Пів столової ложки чорного кунжуту (попередньо обсмажити)
• Кунжутна олія (можна замінити оливковою або, на крайній випадок, рафінованою соняшниковою; також можна комбінувати)
• Морська сіль

ПРИГОТУВАННЯ:

1. Змішуємо у великій мисці імбир, часник, перець чилі та дві третини зеленої цибулі. Нагріваємо в сковороді 3 столові ложки оливкової олії, доки не почне шипіти. Через кілька хвилин після закипання заливаємо цією олією приготовану приправу. Даємо постояти 5 хвилин і висипаємо в приправу решту зеленої цибулі.
2. У тій самій сковороді, додавши кілька столових ложок олії, коротко обсмажуємо гливи, щоб злегка підрум’янилися.
3. Коли цибулево-імбирна суміш трохи охолоне, вливаємо в неї соєвий соус, оцет і столову ложку кунжутної олії. Пробуємо на сіль.
4. Тим часом варимо локшину й одночасно доводимо до кипіння курячий бульйон.
5. Коли локшина буде готова, відкидаємо її на друшляк і розкладаємо по сервірувальних тарілках. Додаємо до локшини гливи, заливаємо соусом і киплячим бульйоном. Даємо постояти 3–4 хвилини.
6. Подаємо гарячою.