Дип із кукурудзи та помідорів

Слово «дип» трапляється у нашій кулінарній термінології доволі рідко. Воно було запозичене з англійської мови й означає «вмочувати, занурювати».

Утім, якщо добре розібратися, то дип — це звичайнісінька приправа, незамінний елемент для більшості основних м’ясних та овочевих страв, снеків і закусок.

Із давніх часів люди використовували приправи для поліпшення смаку своєї їжі. Першою приправою була сіль. Сіль завжди використовували не лише для смаку, а і як консервант. Оцет також застосовували з давніх часів для тих самих утилітарних цілей. Його назва, ймовірно, походить від французького словосполучення vin aiger, що перекладається як «кисле вино».

Жодна трапеза давніх римлян не обходилася без великого вибору соусів. Одним із найпоширеніших був так званий рибний соус, який називали «ліквамен». У Римській імперії також вирощували гірчицю й активно експортували її до захоплених частин Європи. А ще римляни обожнювали різні варіації м’ятних приправ, як сухих, так і рідких.

У Середньовіччі гірчиця залишалася, мабуть, найпопулярнішою приправою в усій Західній Європі. Спочатку вона являла собою порошок грубого помелу й була не дуже гострою. Однак 1720 року британка місіс Клементс із Дарема почала робити гірчичний порошок значно дрібнішого помелу. Під час змішування з водою виходила доволі пікантна паста, яка дуже швидко стала користуватися великим успіхом у місцевих жителів, і не лише в них… Незабаром Дарем став центром виробництва англійської гірчиці. Гірчицю не лише повсюдно додавали до їжі, а й використовували як лікарський засіб.

Протягом шістнадцятого, сімнадцятого та вісімнадцятого століть у європейських країнах почали з’являтися все нові й нові приправи та соуси. Наприклад, у шістнадцятому столітті в Італії вигадали соус песто, а сімнадцяте століття відзначилося винайденням бешамелю, вінегрету, еспаньйолю, велюте, а також чатні. Чатні походить з Індії. Вперше його експортували до Англії у сімнадцятому столітті. Соєвий соус, винайдений у Китаї, потрапив до Європи у той самий період, а до середини наступного століття набув широкого поширення по всьому європейському континенту.

Було б неввічливо, говорячи про соуси, винайдені у вісімнадцятому столітті, не згадати французький майонез. Тоді ж у Франції народився і ще один материнський соус — голландський. Ви будете здивовані, але знайомий усім нам кетчуп розпочав свою переможну ходу світом як китайський рибний соус під назвою «ке-ціап». Поступово назву змінили на нинішню, а у Британії замість риби до нього почали додавати інші інгредієнти, зокрема помідори. Соуси, схожі на соус тартар, також готували у пізньому Середньовіччі, але «сучасний» соус тартар було створено лише у дев’ятнадцятому столітті.

Однак повернімося до дипів. Сьогодні їх використовують для надання аромату, а у багатьох  випадках і текстури найрізноманітнішій їжі, зокрема лавашу, пельменям, крекерам, сухарикам, нарізаним сирим овочам і фруктам, морепродуктам, м’ясу, усіляким сирам, картопляним і пшеничним чипсам, фалафелю, а іноді навіть цілим бутербродам. Як відомо, на відміну від інших подібних приправ, замість того щоб наносити дип на їжу, їжу вмочують у сам соус.

Тепер ми з вами спробуємо приготувати ще один такий соус — дип із кукурудзи та помідорів. Думаю, він вам сподобається!

Інгредієнти:

• 1 великий качан кукурудзи вагою близько 300 г (відварити й гострим ножем із тонким лезом зрізати зерна)
• 1 рожевий помідор вагою близько 200 г (коротко бланшувати, видалити шкірку й насіння, після чого грубо порубати)
• Невеликий пучок фіолетового базиліку (листя відокремити й добре подрібнити)
• Чверть чайної ложки ретельно подрібненого червоного перцю чилі без насіння
• 2 столові ложки жирного майонезу
• Морська сіль середнього помелу (до смаку)

Приготування:

1. Кладемо до чаші блендера зерна кукурудзи, порубаний помідор, перець чилі й майонез. Перебиваємо до отримання густої однорідної маси. Перекладаємо до миски середнього розміру й додаємо базилік. Солимо до смаку й добре перемішуємо.
2. Подаємо охолодженим зі свіжим хлібом або сухариками.